Jul. 20th, 2017

marynochka: (Default)
Прочитала сьогодні "На початку" Дмитра Чернишова ака Мітрич. Книга цікава, але трохи така еклектична. Чимось нагадує глобальну політичну програму. Автор критикує сучасний стан речей, викладає свою систему цінностей, наводить численні історичні приклади поведінки людей, які відповідають цим цінностям, а потім описує організацію суспільства майбутнього, як він її бачить. Якби мені було років 13 або хоча б 17 - я була у захваті. Але зараз мені 35 і я знаю, що теорії "Если бы парни всей земли..." не працюють. Але разом з тим в книзі обгрунтовується та ідея, що навіть один в полі воїн. Кожен може змінити життя на краще в силу своїх можливостей, хтось більше, хтось менше, але маленький крок в правильному напрямку краще ніж нікого.

В зв'язку з цією книгою згадала іншу: "Омріяну Україну" Олексія Толкачова (широко відомого у вузьких колах громадського діяча). Здавалося б і там і там купа пафосу, але в "Омріяній Україні" він не конструктивний і тому нормально прочитати її не змогла. Я не знаю чому. Можливо справа в різному ставленні авторі до релігії. А можливо справа в тому, що Чернишов говорить про загальнолюдські цінності, а не про якусь національну ідею.

"В основі (системи) не повинні бути релігія, мова або національність. Цевсе, як правило, дістається нам від народження, тобто — випадково і ніяк нами не заслужено. Це повинна бути спільнота, об’єднана морально-етичними засадами і, що найголовніше — своєю поведінкою. Не так важливо, у що людина вірить —набагато важливіше, що вона робить. Не важливо, які ідеали сповідує смертник, що підриває автобус, — важливо тільки те, що він вбиває людей".

(На всяк випадок нагадаю, хто не в курсі, Мітрич путінський режим не підтримує, і цією фразою не натякає на те, що хтось там "один народ". Просто є якість загальнолюдські цінності і саме на них має грунтватися нормальна людська мораль).

Словом, рекомендую обидві книжки (хоч другу і не змогла прочитати).

marynochka: (Default)
Аліна Фаркаш про газлайтинг:

Общество в целом склонно к газлайтингу. Ну, знаете такое: никого нельзя обидеть, можно только обидеться. Если я узнаю, что моя подруга за моей спиной говорит обо мне гадости, то я обижусь. Если близкий человек сделает мне замечание прилюдно, а не наедине — я обижусь. И я обижусь на множество других подобных вещей, просто потому что испытывать эмоции — нормально. Как боль — это сигнальная система нашего тела, показывающая, что с ним происходит нечто опасное и нежелательное, так обида — сигнальная система нашей психики. И игнорировать ее (а тем более делать вид, что ее не существует) странно и опасно для самого же себя. Потому что, если вы не обижаетесь, то это значит одно из двух:

1.Вы не испытываете ни к кому привязанности, у вас нет никаких положительных ожиданий, проще говоря, вы психопат. В медицинском смысле.

2. Вы обижаетесь, но предпочитаете загнать эмоции как можно глубже, чтобы выдать миру образ вечного позитивщика без страха и упрека. И ей-богу, для психики все же безопаснее, чтобы вы были психопатом.

Profile

marynochka: (Default)
marynochka

August 2017

S M T W T F S
   123 45
6789101112
1314151617 1819
20212223242526
2728293031  

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 08:18 pm
Powered by Dreamwidth Studios