marynochka: (Default)
В мене тут з*явилася чергова "геніальна" ідея. Якщо для пошуку правильного рішення необхідно активно генерувати хибні ідеї і не боятися їх висловлювати, то може саме цю властивість мозку і треба тренувати під час навчання? Завдання для розвитку цієї властивості можуть виглядати так: " у Тані 2 яблука, у Васі - 3. Скільки яблук у дітей разом?" Але метою є не сказати, що яблук 5, а придумати якомога більше версій, чому їх не 5. Наприклад: "4, бо одне вони з*їли", "10, бо мама принесла ще 5", і навіть "ні одного, бо прилетіло НЛО і все вкрало".

Ну ясне діло це не в рамках курсу математики треба вчити. А можна і в рамках, як окреме завдання для генерування хибних ідей.

Може настольну гру таку придумать? Ведучий загадує проблему, а всі гравці по кругу висувають гіпотезу. Хто не зміг нічого нового придумать - вибуває.




marynochka: (Default)
А от знаєте, є повно людей, які вишукують у фільмах різноманітні неточності, нестиковки, ляпи. Чому так? Можливо чому, що в людей є схильність перевіряти інформацію на достовірність. Але якщо в людей є така схильність, чому з вони тисячоліттями вірять у всілякі релігійні вчення, де неточність на нестиковці і ляпом поганяє? Що з нами не так? Чому нам такий солодкий цей відвертий самообман?

marynochka: (Default)
Колись давно, у році 2002-му, у мене була теорія про те, що інформація – це різновид матерії. Грунтувалася вона на тому, що велика кількість людей у метро або автомобілів у пробці поводять себе ніби молекули рідини в трубі. Молекули відштовхуються одна від одної, тому що електронні оболонки мають негативний заряд, тобто під дією магнітного поля, а машини намагаються не наближатися одна до одної занадто близько, бо всередині сидить водій, який сприймає інформацію, оперує нею. Словом, водій не хоче зіштовхнутися з іншим автомобілем в силу інформаційних причин, як молекули не хочуть стикатися в силу електромагнітних.

(Так, я в курсі, що мої уявлення про фізику дещо примітивні. Як мене навчили в школі, що матерія буває двох видів: речовина і поле, так я і користуюся цим формулюванням.)

Через деякий час я відмовилася від цієї теорії, оскільки по-перше не змогла нормально сформулювати, на які ж об’єкти впливає інформація, а по-друге шляхом якихось міркувань я дійшла висновку, що інформація – це не вид матерії, а просто властивість, що випливає з фізико-хімічних властивостей об’єктів.

Але ідея про систему еволюцій змусила мене знову повернутися до цієї теорії. Адже стрибок від еволюції неживої природи до біологічної, а також стрибок від біологічної до культурної еволюції він же явно лежить в інформаційній площині.

Спроби почитати Вікіпедію ні до чого не призвели. Там інформація визначається як щось таке, чим може оперувати тільки хтось розумний. Наводяться синоніми типу "роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта".

Панове, а як же генетична інформація? У ДНК немає можливості щось роз’яснювати, тлумачити, оперувати фактами і поняттями. Але разом з тим вона пречудово кодує інформацію про організм, копіює її, передає наступним поколінням. І ця інформація так само пречудово зчитується і використовується об’єктами, які теж не мають жодного уявлення про факти, події і т.д.

У зв’язку з цим хочу зацитувати Докінза про складні "розрахунки", які роблять живі організми.
Read more... )

… Тоді, в далекому 2002-му я думала, що інформацією можуть оперувати лише живі об’єкти (ну або об’єкти, породжені розумною діяльністю, типу комп’ютерів). Але, чорт забирай, он планети і астероїди обертаються навколо Сонця по еліптичним орбітам. Але ж у них теж немає можливості розрахувати свою траєкторію, вони не вміють розв’язувати квадратних (чи яких там ще) рівнянь, це ж просто шматки речовини, набагато простіші за живі організми.

Словом, я відчуваю, що інформація існує об’єктивно, незалежно від наявності суб’єктів, здатних сприймати її як інформацію. От тільки не уявляю, в якому напрямку шукати, як взагалі підступитися до дослідження цієї проблеми.

marynochka: (Default)
Сьогодні в голову прийшло абсолютно дике питання: якби в мене була можливість один день прожити здоровою, на що б я його потратила? І от якось нічого путнього придумати не змогла. Піти по клубам знімати хлопців? Якось я вже не впевнена, що мені це треба. Навчитись плавати? Або їздити на велосипеді. Піти на бальні танці? Тільки ж ці скіли не натренуєш за один день. Стрибнути з парашутом? Та ну нафіг, страшно. О, на сігвеї можна покататись. Або на лижах. Хоча на лижах теж страшно. Жонглювати спробувала б навчитись. Хоча це теж, напевно треба більш ніж один день. А ви б на що потратили один такий день?

Словом, мало мені реальних проблем, треба повирішувати вигадані.

marynochka: (Default)
Я не вірю в чудеса, у щасливий збіг обставин. Хоча мені в моєму житті регулярно таланило і притому по крупному. Я доволі часто отримувала великий профіт, який більше залежав від удачі ніж від моїх цілеспрямованих дій. Проте, розмірковуючи про своє життя, я не допускаю, що мені може пощастити в майбутньому, хоча зрозуміло, що це може статися. Чому ж я так парадоксально ставлюся до удачі? Та просто тому, що віра у щасливий збіг обставин - це абсолютно ненадійний спосіб робити передбачення. Тому він і випадковий, що відсутній причинно-наслідковий зв*язок між нашими діями і наслідками. А раз так, то будь-яке припущення про те, що "мені пощастить", - є безпідставним за визначенням.

marynochka: (Default)
Навіяно піснею про квітку кактуса...
Народ, а чи не дивно це, що нам, як і комахам, квіти здаються красивими? Ми ж розділился з ними на етапі черв*яків, очевидно. Це було тоді, коли ніяких квітів навіть теоретично не було. Ну з комахами ясно, як у них виникла, хм, симпатія, до квітів. А людям-то це для чого було?

marynochka: (Default)
Мені не подобається ситуація, коли люди підтримують дії влади. Навіть корисні. І ось чому.
Експеримент Мілгрема довів, що люди дуже скильні підкорятися авторитетам. Більшіть людей буде катувати невинну людину до смерті просто тому, що серйозний авторитетний дядя скаже це зробити. Просто скаже, не загрожуючи ніякими покараннями.
Крім того, експеримент Аша показує, що люди готові підкоритися помилковому твердженню більшості. Проте частіше відстоюють істину, якщо в натовпі є альтернативна, хоч і теж неправильна думка. В такій ситуації люди, які критикують владу завжди викликають павну симпатію.

Але все ж таки будь-яка влада здатна приймати рішення, які відповідають справжнім бажанням громадян. (Обережно, включаю режим білого пальто). Наприклад мені сподобалось рішення про введення квот на радіо. Я вважаю, що підтримую це рішення не під впливом авторитетів, оскільки задовго до його прийняття писала петицію про економічні заходи захисту української мови. Моя петиція, звичайно, не набрала достатньої кількості голосів, на письмові звернення мені прийшли відписки. Вже пізніше, більш організовані люди організували петицію про квоти, потім квоти були введені на законодавчому рівні Тобто моя діяльність мало на це влинула, але свою точку зору я донесла до громадськоссті і влади задовго до відповідного рішення.

У зв*язку з цим пропоную прихильникам обмеження доступу до російських ресурсів перевірити неупередженість власних поглядів. Адже можливо дійсно народ вимагав заблокувати злощасний вконтакт, як загрозу обороноздатності країїни. Тому пропоную під моїм постом надати посилання на вас пост в будь-якій мережі, де ви б стрерджували, що вконтакт і яндекс слід заблокувати. Пост має бути датований раніше за січень 2017 року, коли почалася поширюватися істерія про страшних вконтактівських синіх китів, які самовбивають наших дітей.

Звичайно, людина може поміняти свою точку зору. Проте в наших же інтересах регулярно перевіряти, звідки саме ростуть ноги у нашого бажання вигукнути "Как добр наш король!". Ми дійсно цього хотіли, чи просто потакаємо нашому інстинктивному бажанню підкоритися лідеру у скрутні часи?

marynochka: (Default)
Недавно подумала, що комуністи спаскудили ідею комунізму в той же спосіб що й християни спаскудили ідеї Христа: сакралізували та догматизували їх, заборонили прихильникам критикувати, а значить і розвивати. А могли ж стати нормальними філософськими вченнями, з часом би їх допиляли і вийшло б щось путнє.

marynochka: (Default)
От з одного боку було б круто, якби існувала лише одна мова. Люди б краще розуміли одне одного. Зрозуміло, що це недосяжно. Он навіть світові мови мають тенденцію розщеплюватись на купу варіантів: британська англійська, американська англійська, українська англійська, турецька англійська і т.д.

Але сьогодні я зрозуміла, яка реальна користь від існування великої кількості мов. Без оцих гучних слів. В цьому допомогла оця моя теорія про сенс життя, з якою я ношуся, як з писаною торбою. При перекладі на інші мови меми обов*язково змінюються. Як би не старався перекладач, переклад - це трішки інший твір ніж оригінал. А маленькі зміни при копіюванні - це рушійна сила еволюції.

пс. Ввела новий тег. Треба почитати "Егоїстичний ген", бо, здається, я винаходжу велосипед. Але як же це все-таки приємно.

marynochka: (Default)
Як відомо, юриспруденція, як і, скажімо, журналістика - це моральна проституція. Людина відстоює погляди не ті, які вона щиро поділяє, а погляди того, хто платить. Але я ось подумала, що бувають же наприклад журналісти- популяризатори науки. Та ж сама Ася Казанценва чи Олександр Сєргєєв. І я тут подумала: а чи не може бути якоїсь такої професії в сфері юрсипруденції? Щоб не бути ні на чиїй стороні. Щоб правові норми були на користь людям і суспільству. І дійсно служили істині, справедливості й ефективності. Ну не знаю, щось типу конфлікт-менеджера, чи третейського судді.

Так, мене на старості літ покусали рожеві поні.

marynochka: (Default)
Тут ось пишуть про цифорове безсмерття.

"Одно из решений проблемы было предложено Рэйем Курцвейлем (Raymond Kurzweil), который считает, что человек сможет стать бессмертным уже через 30 лет, перенеся свое сознание в компьютер. И первые шаги в этом направлении уже сделаны. Bina48 — это роботизированная голова, которая выглядит и говорит как человек и является «копией» реально существовавшей женщины – Бины Аспен (Bina Aspen).

В робота загрузили воспоминания, чувства, политические взгляды реальной Бины. Робо-голова может поддерживать беседу и демонстрировать эмоциональный отклик, шутить и даже философствовать. Bina48 также обладает способностью к обучению: её словарный запас и знания продолжают расти с каждым днём общения с людьми. Несмотря на то что в настоящее время она не имеет тела, одна её голова может выражать более чем 64 эмоции, которые основаны на генерируемой и получаемой извне информации."

А я от не можу зрозуміти - це безсмерття, чи все ж ні. Зрозуміло. що сьогодні технологія копіювання особистості м*яко кажучи недосконала. Але уявімо, що вона стала ідеальною і особистість стало можливо скопіювати на інший носій повністю. Блін, але ж навіть у цьому випадку я все-одно помру: серце зупиниться, мозок втратить всі свої функції і здатності, інформація з нього зникне. Так, "житиме" моя точна копія, яка матиме такій ж властивості, як я, але ж цього життя сама я не відчуватиму. Який же тоді сенс в такому копіюванні? Ну за вийнятком унікально-геніальних особистостей, чия розумова діяльність може принести суттєву користь людству.

marynochka: (Default)
Хм. Тут до мене дійшло, що виконати рекомендації з попередньої статті неможливо в принципі.

Там рекомендується при прийнятті рішення концентруватися на бажаному, а не на тому чого, хочеться уникнути. Але при цьому пишеться, що контроль (чи навіть його ілюзія) знижує рівень стресу.

Але ж згадаймо: для того, щоб контролювати ситуацію, ми повинні уявити собі найгірший варіант розвитку подій!

Тобто виходить, щоб бути щасливим - треба ефективно займатися самообманом? Не те, щоб ця думка була якоюсь суперновою, але, чорт забирай, можливість адекватно сприймати дійсність особисто для мене становить велику цінність. Чому, питається в задачі, я повинна вибирати між щастям та істиною?

marynochka: (Default)
Я давно колись писала, що наявність мети необхідна для повноцінного життя. А ось тут описується, як наявність мети допомагає уникнути депресії чи вийти з неї.

Ось цитата звідти:
Read more... )

Стало зрозуміло кілька моментів. По-перше, ясно, чому так кумарить робота, позитивного результату від неї я не можу уявити (крім зарплати, звичайно). По-друге, стає зрозумілим механізм заятягування в комп*ютерні іграшки: там ставляться маленькі конкретні цілі, ти їх досягаєш, отримуєш свою дозу дофаміну і хочеш ще. По-третє, зрозуміло, чому я такий контрол-фрік.

Неясно тільки що з цим робити і як використати ці знання на практиці.

ПС: Так, я відкрила для себе хабр, ховайся, хто може.

marynochka: (Default)
Продовжуємо нашу рубрику "Геніальні відкриття Капітана Очевидька". Сьогодні вичислила одного із найшкідливішого таргана в голові.

От знаєте, буває після тривалого пошуку знаходиш правильне рішення якоїсь проблеми і внутрішній голос докірливо говорить: "Ну і чому ти не придумала цього раніше?". Цей голос сто процентів наслідок виховання. І що гірше, мені хочеться транслювати цей докір іншим. І сьогодні до мене таки дійшло, що таки дійсно не можна придумати чогось, не потикавшись у хибні ідеї. Як не можна пройти дорогу в сто кроків за один: треба пройти їх усі сто, один за одним.

Ну і як завжди буває, одразу починаєш бачити підтвердження своєї ідеї на практиці. Це, звичайно, не робить її апріорі вірною, але дозволяє проілюструвати. Прийшов колега, питав пінцета, щоб витягнути скіпку з пальця. Немає. І голки теж. Я почала перебирати віддалено підходящі предмети: канцелярський ніж, ножиці, гелеву ручку. А потім побачила дійсно нормальний варіант: кнопку-гвіздок.

Одна біда: коли пропонуєш хибні ідеї, ти виглядаєш і почуваєшся дурнем. Це явище описується в тому ж таки раціональному Гаррі Поттері:

"— Гермиона, — серьёзно сказал Гарри, снова принимаясь рыться в своём мешочке из красного бархата, — не казни себя, когда хорошая идея не срабатывает. Чтобы найти идею, которая сработает, приходится перебрать множество ошибочных. А если ты будешь сердиться по поводу ошибочных идей и тем самым давать своему мозгу отрицательную обратную связь вместо того, чтобы понять, что сам факт генерации идеи — это хорошее поведение со стороны твоего мозга и его следует поощрять, то рано или поздно ты вообще не сможешь придумать ни одной идеи..."

Я думаю, що є кілька причин, що ми так боїмося хибних гіпотез.

По-перше, наш мозок має тваринне походження, він розвивався спочатку як інструмент для життєво важливих рішень і помилки могли коштувати організму життя. Тому він і боїться їх, як вогню.

По-друге, вже пізніше розум використовувався як інструмент для боротьби за місце в ієрархії в групі. І коли ти демонструєш хибну ідею, твої конкуренти за це місце з радістю висміють тебе, щоб принизити. В результаті виходить краще нічого не придумувати.

По-третє, враховуючи вищевикладене, система освіти, в тому числі і шкільна, дуже негативно ставиться до помилок, виховує в людях страх перед ними, часто панічний. На жаль, педагогіка це ще не наука (ну або наука в зародковому стані), тому народ у цій сфері діє інтуїтивно, на інстинктах.

Разом з тим, багато людей в курсі про таку особливість психіки. Я пам’ятаю як адвокат, в якого я працювала, хвалив мене за дибільну ідею просвердлити дірку в самовільно збудованому гаражі, дізнатися номер машини і зробити запит про власника. Він міг прибить за неправильно поставлену кому, що свідчить про нетерпимість до помилок, але наявність помилкових ідей його не дратувало.

Отож з цього всього можна зробити кілька практичних висновків. По-перше, хоробрість є корисною якістю для інтелектуальної діяльності. От у цьому питанні дійсно треба примусити себе наплювати на думку оточуючих (хоч це і дико важко). А по-друге, взаємоповага і утримання від взаємних принижень в колективі, що вирішує інтелектуальні завдання, повинна підвищувати його ефективність. Хоча ця гіпотеза потребує серйозної перевірки.

marynochka: (Default)
А взагалі ідея про сенс життя людини набагато глобальніша ніж здається. Якщо культурна еволюція є похідною від біологічної, то можливо біологічна теж є похідною від якоїсь іншої еволюції нижчого рівня. От наприклад при формуванні сонячної системи діяв певний відбір, внаслідок якого залишилися тільки ті планети, орбіти яких не перетинаються. Ну просто інші стикнулися і поміняли свою траєкторію.

Отож вся ця веселуха виглядає так: іде еволюція зіркових систем (ні, ну спочатку було щось базовіше, але я погано знаю матчастину). Це відбувається дуже повільно, хай трильйони років. Потім в одній з багатьох зіркових систем за сприятливих умов виникає життя, яке починає біологічну еволюцію. І відбувається вона значно швидше по мірках сонячної системи, якісь сотні мільйонів років. А головне інтенсивніше. Докінз у "Сліпому годинникарі" пише, що тварини набагато складніші об*єкти ніж зірки, не дивлячись на не співмірність розмірів, і пояснює чому саме. А потім внаслідок біологічної еволюції виникає людство, тобто один з мільйонів видів, який виявився здатний до культурної еволюції. І вона відбувається ще швидше: за якихось десять тисяч років світ змінюється невпізнанно. Не кажучи вже про те, що розвиток людської цивілізації постійно прискорюється.

Цілком можливо, що коли вийде створити штучний інтелект (мільйони різновидів інтелекту), один із них буде здатний до якогось іншого рівня еволюції. Але цю гіпотезу ніяк не перевіриш.

Таким чином, й існування життя, й існування людства має сенс не тільки для них самих, але й у масштабах всесвіту. Ні, ну ясно, що всесвіту байдуже, якщо наша планета накриється мідним тазом разом з людьми і життям на ній. Але з нашим зникненням всесвіт (чи принаймні його околиця, де ми перебуваємо) стане значно простішим, втратить пару рівнів свого розвитку, а це дійсно суттєво.

marynochka: (Default)
Сьогодні я змогла сформулювати для себе, в чому полягає сенс життя людини. Не те, щоб я дізналася щось нове, просто стара, давно відома інформація склалася у відносно струнку, не те щоб теорію, а, скоріше, зв’язний набір думок.

Як відомо, сенс життя живих істот в тому, щоб якомога ефективніше поширювати свої гени. Для цього організмам треба ефективно виживати і розмножуватись. Ну ви ж розумієте, це я дуже-дуже спрощено. Ну тобто живі організми беруть участь в біологічній еволюції.

Але спроба звести сенс життя людини до простого розмноження викликає рішучий спротив. Розмноження – це чудово, але от наприклад різкий приріст населення в свій час був викликаний не збільшенням народжуваності, а розвитком технологій. Ну тобто відносно невелика група людей, які залишили після себе невелике потомство, або і взагалі не залишили нікого, зробила для виживання виду більше ніж тисячі багатодітних сімей разом узятих. Тобто людина здатна до чогось більшого ніж біологічна еволюція. Основна відмінність людини від решти тварин не в тому, що вона найрозумніша, а в тому, що вона здатна до ефективної культурної еволюції.

Коли я дізналася про теорію мемів (нагадаю, мем, в даному контексті – це одиниця культурної інформації, що передається від людини до людини), мене вразило, що рушії культурної еволюції дуже схожі на рушії еволюції біологічної: спадковість і мінливість. В даному випадку меми виконують роль генів. Ці одиниці інформації з одного боку можуть передаватися від носія до носія незмінними і тим самим забезпечують своє існування у віках, а з іншого боку можуть таки змінюватися та відсіюватися, що є рушієм прогресу. Тільки якщо зміни в генах відбуваються випадково, то зміни в мемах відбуваються як випадково, так і цілеспрямовано. Як не крути, а людська психіка набагато складніший механізм ніж ДНК. Тому культурна еволюція просувається набагато швидше ніж біологічна. ЇЇ помітно буквально протягом одного покоління.

Таким чином, сенс життя людини, як розумної істоти, полягає саме в тому, щоб ефективно взяти участь у культурній еволюції. Як мінімум дізнатися щось відоме і передати знання про це в наступні покоління. Але найоптимальніше, не просто передати, а переосмислити, зробити на підставі існуючих знань нові висновки (тобто здобути нові знання) і передати їх далі.

Що характерно, ми всі тією чи іншою мірою цим регулярно займаємося, тому наше життя таки має сенс. В цьому світлі історія про передану сільничку набуває не метафоричного, а реального змісту.

Крім того, в цю теорію непогано вписується теорія Веллера, про те, що сенс життя людини в тому, щоб отримати якомога більше вражень. Але отримати – це лише половинка необхідного. В рамках моєї теорії (я розумію, занадто гучно сказано, але все ж) треба ще й передати це іншим.

marynochka: (Default)
Психоделічний мультик за оповіданням Герберта Уеллса "Двері в стіні". Свої двері я пропустила мінімум двічі. Занадто туго вони відкриваються, занадто великих зусиль і жертв вимагають.

marynochka: (Default)
Штучний інтелект, повстання машин... Та ми вже давно раби звичайних речей без усякого інтелекту. Всі ці інструкція про те, як доглядати за взуттям, одягом, меблями - це ж просто жесть. Про щось складніше типу автомобіля навіть згадувати страшно. Про матричні бульбашки з усім готовим можна навіть і не мріяти: такими пасивними ми своїм роботам будем просто непотрібні.

marynochka: (Default)
Жизнь — это тетрис, а мы играем в шахматы.

Стаття не дуже, але мені сподобався заголовок і картинка.



marynochka: (Default)
Ось цей чудовий текст наштовхнув мене таки висловити думку, які я давно сформулювала, але лінувалася озвучити.

Процитую: "…магия мира Роулинг-Поттера имеет некую недокументированную и недокументируемую особенность. Знание о ней как бы все время ускользает от ее носителей. Этот момент крайне выпукло был подмечен в известной книге "ГП и метод рационального познания" - маги не изучают свою магию, а лишь заучивают заклинания, да и те применяют от случая к случаю. Фанфичный Поттер, получив минимальный набор магического барахла тут же начинает с ним экспериментировать - пытается выявить ограничения для вызова вещей из кошеля-скрытня, пытается выявить ограничения действия прыского чая. То есть, даже с поправкой на специфику персонажа, в целом ведет себя как нормальный ребенок его возраста - пытается "разобрать" игрушки и понять, как они устроены. В отличии от всех остальных магов вообще!

То есть получается, что магия Роулинг не позволяет сосредоточиться на систематическом осмыслении природы этой магии. Никто не изучает и не пытается изучать как и почему оно работает. "

А між іншим, така фігня цілком має місце і в реальному житті. І наша з вами улюблена юриспруденція найкращий тому приклад. Ми практично вчилися в Хогвартсі, панове юристи.

От дивіться: є біологія, наука про все живе. Є зоологія, наука про тварин. Є підрозділ зоології, який вивчає поведінку тварин. Людина – це тварина із дуже складною поведінкою, причому вона для нас дуже важлива, тому її вивчає сила-силенна інших наук. Соціальну поведінку людини вивчає, зокрема, соціологія. В соціальному житті є купа правил поведінки, яких дотримуються люди. Частина цих норм забезпечується державним примусом, називається правом і вивчається юриспруденцією.

Так мало б бути. Проте вже на рівні виокремлення наук про поведінку людини починається фігня. Це гуманітарні науки, і так історично склалося, що виникали вони не як похідні від біології, а паралельно, тому майже не опираються на її знання. І от в юриспруденції це дуже яскраво видно. Ми вчимо норми права, систематизуємо їх, визначаємо їх юридичну силу, вчимося правильно застосовувати. Точно так само, як Роулінгсівські маги вивчають свої заклинання. Проте природа їх виникнення, об’єктивні закони існування і розвитку правових норм науковців-правників майже не цікавлять.

Ще при підготовці до вступу на юрфак, мене різонуло визначення терміну "джерела права" - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов'язковість. І давалися приклади джерел права: нормативно-правові акти, звичаї, прецеденти, тощо. Але, чорт забирай, джерело чого-небудь – це ніяк не зовнішнє вираження! Джерело – це субстанція, яка породжує досліджуване явище! І тому справжнім джерелом права є свідомість людей. Є якісь об’єктивні закони функціонування свідомості окремої людини та взаємодії свідомостей багатьох людей, завдяки яким ті чи інші правила поведінки сприймаються як загально-обов’язкові, а інші не сприймаються взагалі, хоч ти їх сто раз забезпеч державним примусом. Є також якісь закономірності, які пояснюють чому та чи інша норма отримала державний захист, а інша, не менш корисна – ні.

Проте юриспруденція цього майже не вивчає. Є, звичайно, згадка про такі речі в підручниках теорії, але то так, лише щоб поговорить, типу як п’ятнадцять критеріїв класифікації функцій держави.

Це все відбувається не тому, що хтось дурний, просто такі речі мають вивчатися біологічними методами. Ну от типу пошук відповіді на питання, чому люди поводять себе так, як мавпи з експерименту про банан і обливання водою. "Тут так прийнято". Але що конкретно клацає в головах тих мавп і людей? Які зони мозку задіяні? Які білки і гени за це відповідають? І що ж все-таки робити, щоб люди виконували і захищали норми поведінки не тому, що так прийнято, а тому що від них є користь?

Знаєте, от останнім часом біологи кіпішують, що на біофаці КНУ закривають фундаментальні кафедри і збираються готувати ландшафтних дизайнерів. Так от: юристи завжди були такими ландшафтними дизайнерами. І не те, щоб це було погано. Комусь же треба стригти дерева, тобто вивчати норми права, систематизувати їх, допомагати людям їх застосовувати. Просто юриспруденція – це ремесло, а не наука. І без усвідомлення цього факту наукою вона стане ще не скоро.

Profile

marynochka: (Default)
marynochka

August 2017

S M T W T F S
   123 45
6789101112
1314151617 1819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 08:19 pm
Powered by Dreamwidth Studios