marynochka: (Default)
Читаючи ресурс http://posmotre.li зрозуміла яка дійсно є користь від вивчення літератури в школі. Вона, звичайно, мізерна в силу методики викладання предмету і нерозуміння мети вивчення, але все ж є. А користь полягає у вивченні методів передчі певних австрактних, непрагматичних ідей великій кількості інших людей.

Правда вивчення по великому рахунку зводиться до просто ознайомлення з великою кількістю творів. І підібрані вони не дуже вдало: часто твори шкільної програми просто нецікаві сучасним школярам. Але можна це пробачити літературознавству. По-перше, протягом тривалого періоду з випуском книг був напряг, читайте, що дають (якщо вам пощастило і ви грамотні). А по-друге гуманітарна ж наука, що з неї взяти, займається потихеньку накопичуванням фактів, а там буде видно.
marynochka: (Default)
Дочитала "Егоїстичний ген" Докінза. Звичайно, з багатьма його ідеями я була знайома з інших джерел, але було цікаво ознайомитись з першоджерелом. оскільки вперше книга вийшла 40 років тому (1976 рік), то сучасне видання майже на третину складається з приміток. Автор багато в чому поміняв свою точку зору і не боїться цього визнати. Саме за це я люблю біологів: вони знають, що їхні знання - це лише гіпотези, а тому уникають категоричності. Але через засилля таких приміток, важко цитувати фрагменти, що мені сподобались.

А ще мене цікавить ось що: чому "Егоїстичний ген" не зустрічався мені раніше? Взагалі з американський підходом до біології я познайомилась завдяки книзі П. КЕМП, і К. АРМС. "Введение в биологию". В ній, знаєте, теж еволюція - це основа всіх основ, генетика - це наше все. Проте хоча ця книга в оригіналі вийшла в 1981 році, в ній немає згадок не тільки про Докінза, але й про інших вчених, на яких він посилається (Гамільнота, Фішера) з їхніми теоріями. І я не можу зрозуміти чому так. Невже його праці на той момент не були ще популярними? Чи просто в США існує кілька біологічних шкіл і ці автори належать до іншої?

Словом, "Егоїстичний ген" рекомендую, звичайно, як рекомендують, скажімо, буквар.

marynochka: (Default)
Прочитала сьогодні "На початку" Дмитра Чернишова ака Мітрич. Книга цікава, але трохи така еклектична. Чимось нагадує глобальну політичну програму. Автор критикує сучасний стан речей, викладає свою систему цінностей, наводить численні історичні приклади поведінки людей, які відповідають цим цінностям, а потім описує організацію суспільства майбутнього, як він її бачить. Якби мені було років 13 або хоча б 17 - я була у захваті. Але зараз мені 35 і я знаю, що теорії "Если бы парни всей земли..." не працюють. Але разом з тим в книзі обгрунтовується та ідея, що навіть один в полі воїн. Кожен може змінити життя на краще в силу своїх можливостей, хтось більше, хтось менше, але маленький крок в правильному напрямку краще ніж нікого.

В зв'язку з цією книгою згадала іншу: "Омріяну Україну" Олексія Толкачова (широко відомого у вузьких колах громадського діяча). Здавалося б і там і там купа пафосу, але в "Омріяній Україні" він не конструктивний і тому нормально прочитати її не змогла. Я не знаю чому. Можливо справа в різному ставленні авторі до релігії. А можливо справа в тому, що Чернишов говорить про загальнолюдські цінності, а не про якусь національну ідею.

"В основі (системи) не повинні бути релігія, мова або національність. Цевсе, як правило, дістається нам від народження, тобто — випадково і ніяк нами не заслужено. Це повинна бути спільнота, об’єднана морально-етичними засадами і, що найголовніше — своєю поведінкою. Не так важливо, у що людина вірить —набагато важливіше, що вона робить. Не важливо, які ідеали сповідує смертник, що підриває автобус, — важливо тільки те, що він вбиває людей".

(На всяк випадок нагадаю, хто не в курсі, Мітрич путінський режим не підтримує, і цією фразою не натякає на те, що хтось там "один народ". Просто є якість загальнолюдські цінності і саме на них має грунтватися нормальна людська мораль).

Словом, рекомендую обидві книжки (хоч другу і не змогла прочитати).

marynochka: (Default)
Зрозумівши, що ні подивиться, ні прочитати "Гру престолів" я не можу, почала читати, як воно там називатиється правильно, вікію по цьому серіалу. Іде важко, але принаймні я позапам*ятовувала імена деяких персонажів. Тим більше, що можна читати історію кожного з них окремо. Почала з оцієї біленької з драконами. Її виявляється звуть Дейнеріс. Одна біда - з рештою персонажів вона пов*язана слабо.
marynochka: (Default)
Прочитала "Не прислоняться" (Олег Дивов, Макс Рублев) про роботу метрополітену. Головного сюжету немає, просто набір епізодів, але написано цікаво. Робота машиніста дуже відповідальна і напружена, але при цьому страшенно нудна. Таке теж буває (в цьому житті все буває). Основні постулати: графік руху - це святе, заважати закриттю дверей у вагоні - це страшний, практично смертний гріх. Ніколи так не робіть.
marynochka: (Default)
Є що читати дома на паперових носіях - ціла черга. В маршрутці слухаю черговий роман-серіал Марініної. А от що читати на роботі, коли буває вільний час, не можу придумать. Може ви недавно (або давно) прочитали якусь цікаву книгу і вам дуже хочеться її обговорить, а немає з ким? Пишіть, якщо теж зачепить - буду читать.
marynochka: (Default)
Головний герой у Пелевінському "Снаффі" налаштував свою ляльку дуже специфічно: поставив їй на максимум налаштування "спокуса", "духовність" і "сучество" (не знаю, як перекласти українською). Ну і зрозуміло, що в нього були великі проблеми з нею.
І от я задумалася, як би сама налаштувала такого соціального партнера. Ясне діла, ніякого сучества навіть теоретично. На максимумі була б "слухняність" і десь на 75% емпатію. Емпатію на максимум не можна ставити, Свааб пише, що на цій здатності грунтується не тільки співчуття, але й схильність до тортур. Хоча якщо там є налаштування "доброта", то не так страшно. Ну і щоб потриндіть з їм цікаво можна було.

Решта не принципово.

S.N.U.F.F.

Jul. 8th, 2017 09:59 pm
marynochka: (Default)
Дослухаала Снафф Пелевіна. Непогано, але... Ну про антиукраїнську складову я прочитала в описі, так що це не дуже обурило. Дивно інше: як можна було так гнати на українців в 2011=му, а зараз не бути ватником типу Лук'яненка? Ну і чорт з ними.

Ідея про постановочні новини геніальна в своїй правдивості. Але через оцю схильність до містики її не вдалося докрутити до кінця. Як тільки автор пояснює щось волею вищих сил, так і знай: полінувався (або не зміг), паразит, вигадати щось правдоподібніше. І оцей його суб'єктвний ідеалізм. В 19 років така маячня якщо і не здавалася правдоподібною, то хоча б можна було оцінити її красу. Зараз уже навіть на це не вистачає наївності.

Ну про проблематику штучної жінки. Пелевин бридкий сексист, після таких речей сумніваєшся, чи можуть чоловіки взагалі любити. Доводиться нагадувати собі, що вони такі ж люди, численні спостереження підтверджують, що це так, а значить напевне можуть. Хоча відповідь на це питання особисто для мене ніколи не мало практичного значення.

І так кумедно спостерігати як людина намагається обгрунтувати якусь свою містичну складову, як їй бідолашці не хочеться бути просто хімічною машиною. Навіть у фрагментах, де людину розглядають як набір хімічних реакцій, все-одно стверджується, що ці хімічні реакції відбуваються, бо так хотів Моніту (бог). Ще одна ілюстрація, що містичні складові за визначенням нікудишній інструмент для пізнання. Хоча автор хотів сказати не це.

І головний герой балбес. До кінця був упевнений, що вона виконує програму заради нього, хоча там уже було одразу очевидно, що вона злетіла з катушок і реально закохалась. Боже ж мій, він же типу технар, міг би знати, що і набагато простішу техніку може банально заглючить.

Словом, рекомендую. Сюжет прикольний, герої об'ємні, світ - сатирична антиутопія (хоч і не дуже правдоподібна).

marynochka: (Default)
Цікавий аналіз двох схожих повістей про дітей. В коментах пишуть, що перша була екранізована. Мені здається я навіть пам*ятаю трохи ту екранізацію. Ці діти там були такі... Навіть не знаю, як сказати, такі, знаєте, противні напівправильні радянські школярі. От в "Опудалі" були схожі. Але в книжці ця противність не так виражена, бо принаймні не чуєш оцих бридких інтонацій.
marynochka: (Default)
Колись давно, у році 2002-му, у мене була теорія про те, що інформація – це різновид матерії. Грунтувалася вона на тому, що велика кількість людей у метро або автомобілів у пробці поводять себе ніби молекули рідини в трубі. Молекули відштовхуються одна від одної, тому що електронні оболонки мають негативний заряд, тобто під дією магнітного поля, а машини намагаються не наближатися одна до одної занадто близько, бо всередині сидить водій, який сприймає інформацію, оперує нею. Словом, водій не хоче зіштовхнутися з іншим автомобілем в силу інформаційних причин, як молекули не хочуть стикатися в силу електромагнітних.

(Так, я в курсі, що мої уявлення про фізику дещо примітивні. Як мене навчили в школі, що матерія буває двох видів: речовина і поле, так я і користуюся цим формулюванням.)

Через деякий час я відмовилася від цієї теорії, оскільки по-перше не змогла нормально сформулювати, на які ж об’єкти впливає інформація, а по-друге шляхом якихось міркувань я дійшла висновку, що інформація – це не вид матерії, а просто властивість, що випливає з фізико-хімічних властивостей об’єктів.

Але ідея про систему еволюцій змусила мене знову повернутися до цієї теорії. Адже стрибок від еволюції неживої природи до біологічної, а також стрибок від біологічної до культурної еволюції він же явно лежить в інформаційній площині.

Спроби почитати Вікіпедію ні до чого не призвели. Там інформація визначається як щось таке, чим може оперувати тільки хтось розумний. Наводяться синоніми типу "роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта".

Панове, а як же генетична інформація? У ДНК немає можливості щось роз’яснювати, тлумачити, оперувати фактами і поняттями. Але разом з тим вона пречудово кодує інформацію про організм, копіює її, передає наступним поколінням. І ця інформація так само пречудово зчитується і використовується об’єктами, які теж не мають жодного уявлення про факти, події і т.д.

У зв’язку з цим хочу зацитувати Докінза про складні "розрахунки", які роблять живі організми.
Read more... )

… Тоді, в далекому 2002-му я думала, що інформацією можуть оперувати лише живі об’єкти (ну або об’єкти, породжені розумною діяльністю, типу комп’ютерів). Але, чорт забирай, он планети і астероїди обертаються навколо Сонця по еліптичним орбітам. Але ж у них теж немає можливості розрахувати свою траєкторію, вони не вміють розв’язувати квадратних (чи яких там ще) рівнянь, це ж просто шматки речовини, набагато простіші за живі організми.

Словом, я відчуваю, що інформація існує об’єктивно, незалежно від наявності суб’єктів, здатних сприймати її як інформацію. От тільки не уявляю, в якому напрямку шукати, як взагалі підступитися до дослідження цієї проблеми.

marynochka: (Default)

Почала читати "Історію України України від Діда Свирида" (окрема подяка Оксані Іванівні за наводку). Виявляється про історію України теж можна писати нормальною, цікавою мовою. Кожну главу лайкають і коментують персонажі, які в ній згадуються.

Ну от чому не було такої книжки, коли я закінчувала школу (хоча про що я говорю: вона ще й зараз не до кінця дописана)? Можливо б у мене тоді були б не такі важкі і драматичні стосунки з історією.

marynochka: (Default)
Закачала дві нові аудіокниги - не пішли. Не ті декламатори, що мені подобаються. Блін, вибирати книгу не по автору і змісту, а по тому, хто читає - це дуже дивно, чи ні?

marynochka: (Default)
Подивилася екранізацію "Воно" 1990 року. Ну я не знаю. Ні, ну видно, що народ старався. Ясно, що коли півтори тисячі сторінок книги перетворюють в тригодинний фільм, то вирізати приходиться дуже багато. Крім того, це ж був телефільм. Кінг говорив: "Через что прошли продюсеры „Оно“, мне и подумать страшно, потому что одно из строжайших правил ТВ состоит в том, что сюжет телевизионной драмы не может строиться на попадании детей в смертельную опасность, не говоря уже о смерти".

Не зважаючи на це, авторам вдалося зберегти основну сюжетну лінію і ключові моменти. Але через оцю стислість жодна сцена не захоплює так, як в книжці. В романі десятки смачно описаних епізодів погонь, бійок, поєдинків, напружених очікувань. Вистачить на десяток (без перебільшень) важких психологічних і містичних триллерів. Але якщо це все спробувати запихнути в один фільм - жодна з них не вразить глядача. Наприклад в епізоді сутички Бев з чоловіком в книжці було не очевидно, хто переможе. Особливо враховуючи, що один з головних героїв помер майже на початку, а значить і за життя решти не можна було поручитися. Отож Бев з чоловіком зчепилися не на життя, а на смерть, він натурально збожеволів і був готовий її вбити. У фільмі ж вона пару раз швиргонула у нього чимось - і все. Навіть кетчупу на цю сцену пожаліли. Життя важке, таймінг сувора штука.

І взагалі фільм виглядає ніби знятий у 50-х роках. Дуже вже примітивні спецефекти. Очевидно саме такої якості фільми дивилися головні герої в дитинстві. Хоча з іншого боку це певним чином передає потрібну атмосферу.

Акторська гра неоднорідна. Пеннівайз, зрозуміло, шикарний, Беверлі ніяка, хуліган Генрі Бауерс має занадто гарний вигляд і осмислений погляд, решту можна вважати достатньо переконливими.

Імхо, не варто дивитися цей фільм, до прочитання книги.

Осінню цього року виходить римейк. Треба буде сходить, просто для порівняння. Хоча навряд чи і ця екранізація буде вдалою. Просто тому, що таке неможливо повноцінно екранізувати.

Воно

Apr. 17th, 2017 08:57 pm
marynochka: (Default)
Дослухала нарешті "Воно" Стівена Кінга. Майже три місяці на це пішло. Про проміжні враження я вже писала.

Взагалі я упереджено ставилася до цього твору. Думала це звичайна страшилка про клоуна, який хапає дітей. І чому мене не насторожив його розмір? Аудіокнига зайняла, на секундочку, 58 годин! Але я не шкодую, що саме слухала, бо з моєю манерою читання, я б пропустила половину, бігло пробігаючи очима абзаци із описами всього страшного.

Це виявилася з одного боку дуже глибока річ. Про дружбу, що сильніша за смерть, сильніша за те, що страшніше смерті. Про зло у всіх його проявах, зло яке живе в нас, зло яке живе в мені. Так, я теж є одним із жахливих втілень клоуна Пенівайза, це стало ясно видно, ніби хтось поставив переді мною величезне збільшувальне дзеркало.

І з іншого боку це таки роман Стівена Кінга про клоуна (а вірніше про невідому грьобану фігню), який жере дітей. З усіма наслідками, що з цього виливають: кров, кишки і тому подібне гуро, постійне нагнітання, переслідування, тонни саспенсу і все таке інше. І крім того, яке ж воно затягнуте! Кожен персонаж, кожна подія розписується максимально наскільки це можливо. Навіть дивно, як він при цьому умудрявся зберегти динамічність твору.

Розв’язка твору мені не сподобалась. От коли містика була алегорією на реальне зло цього світу – це було круто, але коли містична природа явища розкрилася – стало нецікаво. Не кажучи вже про те, що полізли білі нитки звідусіль. І оця сексуальна складова ну геть лишня.

Треба буде подивитися екранізацію, чи що. Хоча зрозуміло, що повноцінно екранізувати ТАКЕ неможливо чисто фізично.

…Книга закінчилась і так шкода розлучатися з її героями, які за три місяці практично стали рідними. Але перечитувати її, звичайно ж, ніяких моральних сил не вистачить.

marynochka: (Default)
Сьогодні наткнулася на допис Kathy Shabutsky про реабілітацію неврологічних хворих. Вона пише: "Не надо лечить" в Росси всегда означает "оставить сдохнуть", поэтому к таким заголовкам и к таким статьям я всегда отношусь крайне подозрительно.

Але якби ж така фігня відбувалася тільки на пострадянському просторі.

Прочитала я тут недавно Діка Свааба "Ми - це наш мозок". У величезній книжці описано купа неврологічних порушень, де які зони за що відповідають. А про ДЦП написано в одній главі. І написано от що (зацитую весь величенький текст, потім прокоментую).

У третині випадків важкі пологи не є відповідальними за пізніші порушення мозкових функцій дитини. Такі мозкові пошкодження, як розумові відсталість і еластичність, часто виникають ще в матці задовго до народження.
ё
1862 року Вільям Джон Літтл у Лондоні вперше описав 47 дітей зі спастичністю. Ще й досі знаходять відгук переконання Літтла в тому, що спастичність спричиняється пологовою травмою. Проте є протилежне бачення Зіґмунда Фройда, який після ретельних досліджень 1897 року дійшов до висновку, що причину еластичності не слід приписувати важким пологам; більш того, це неврологічне захворювання, як і важкі пологи, слід розглядати як наслідок порушення мозкового розвитку дитини в матці. Часто на пологи покладають відповідальність за розумові порушення у дітей. Синдром Праде-ра-Віллі — це генетична аномалія, яка з роками призводить до вираженого ожиріння. У багатьох уражених ним дітей народження відбувається важко, а згодом у них проявляється розумова відсталість. Причиною цього є не важкі пологи, а генетична аномалія, яка трапляється ще в момент запліднення.

Лише у 6 відсотків повністю доношених дітей зі спастичністю і в 1 відсотка дітей з розумовими вадами причиною їхнього мозкового захворювання виявляється кисневе голодування під час пологів. Затримка в рості й акінезія в матці вказують на те, що ці діти мають труднощі задовго до народження. Спастичність може походити від таких різних причин, як генетичні аномалії, внутрішньоматкові інфекції, дефіцит йоду або вплив хімічних речовин. На противагу цьому, як встановив ще Зіґмунд Фройд, дуже помітно, що в нормального плоду при гострому кисневому голодуванні під час пологів тяжкі мозкові ушкодження трапляються вкрай рідко. Звісно, кисневе голодування при вагітності, яке триває протягом довшого часу, може спричиняти спастичність. Активна роль плоду в народженні показує, наскільки мав рацію Фройд. Мозок дитини відіграє вирішальну роль не лише в початку, а й у перебігу пологів. Тому в багатьох випадках взаємозв’язок між важкими пологами і порушеннями мозкових функцій є більш ніж припустимим. Важкі, передчасні чи запізнілі пологи нерідко є наслідком проблеми мозкового розвитку дитини в матці. І це порушення може в свою чергу походити від генетичного дефекту, кисневого голодування в матці та інфекцій, від впливу медикаментів чи речовин, що зумовлюють залежність, котрі приймає вагітна (наприклад, морфін чи кокаїн), чи навіть від паління. Тому пошуки причин передчасних чи ускладнених пологів не будуть повними без дослідження мозку.

Тридцять п’ять років тому в одному дослідницькому проекті, здійсненому разом із гінекологом доктором В. Й. Гонне-біром, ми довели, що мозок дитини відіграє активну роль у народженні. Для цього ми дослідили народження 150 дітей без головного мозку (аненцефальні діти). Здебільшого вони народжувалися передчасно чи запізно. У них і близько не було зазвичай точного строку народження приблизно на сороковому тижні вагітності, а самі пологи відбувалися значно повільніше за норму. Оскільки не було окситоцину в дитячому мозку, період вигнання тривав удвічі довше за звичайний, а відділення посліду займало втричі більше часу. Наскільки важливим є нормальне функціонування дитячого мозку при пологах, можна пересвідчитися по тому, що половина аненцефальних дітей не переживають пологи. Мозок плоду за допомогою іншого гормона — вазопресину — турбується про те, щоб під час пологів кров потрапляла в такі життєво важливі органи, як серце, наднирники, гіпофіз та мозок.

Це відбувається за рахунок кровопостачання кишківника. Експерименти із тваринами унаочнюють необхідні для цього покрокові численні складні хімічні процеси. Але саме так, як говорив грецький священик, лікар і філософ Гіппократ ще 2000 років тому, все це дійсно починається з першого сигналу дитини до початку пологів, як тільки її мозок зареєструє, що мати вже не може надавати їй дедалі зростаючу кількість необхідної поживи.


І це все. Як же я плювалася, коли це читала! По-перше обізвати ДЦП спастичністю, це все-одно, що обізвати туберкульоз – кашлем. Як можна поплутати хворобу і симптом? Ну але допустимо це ляп перекладача. Але ж йоханий бабай, по інших неврологічних хворобах зроблено детальний аналіз, вказано і намальовано де які зони мозку уражено, яке лікування проводиться, які є експериментальні методи і т.д. А ДЦП, який має десятки варіантів, прирівняли до анацефалії, зацитували Фрейда і Гіпократа (прям найсучасніших неврологів) і ура. І це пише засновник Нідерландського банку мозку у 2010 році! Ок, ви вважаєте, що причина у внутрішньоутробних порушеннях. Ну так розробляйте якісь скрініги для виявлення цих порушень до пологів.

І проаналізуйте роль реабілітації в діагностиці. Купа ж людей отримало діагноз "розумова відсталість" тільки на тій підставі, що мали погану дикцію. Це що, не можна зробити якогось МРТ, щоб таки перевірити що там реально порушено.

Просто прикро, складається враження, що ці матері і реабілітологи б’ються як риба об лід, а науковцям-неврологам немає ніякого діла. Навіщо щось досліджувати, коли Фрейд уже все відкрив.

marynochka: (Default)
Гарна стаття з хабру про те, як писати хороші тексти.
marynochka: (Default)
Читаю "Ми – це наш мозок" Діка Свааба. Серед іншого, описується робота Нідерланського банку мозку (NHB), який досліджує мозкові тканини пацієнтів з підтвердженими діагнозами. Ось наприклад.

"Особливість NHB є те, що тканини надаються у розпорядження незабаром після смерті донора. Але це можливо тільки тоді, коли донор та члени його сім’ї приготували всі документи наперед і точно проінформовані про всі процедури після смерті. Похоронне агентство також усвідомлює всю терміновість справи. Якось мені подзвонили з поліції. Вони не розуміли, чому затриманий за перевищення швидкості водій катафалка заявив, що йому потрібно якнайскоріше доставити померлого до лікарні. І, тільки подумайте, наступного разу поліція на мотоциклах супроводила до лікарні по узбіччю катафалк, який застряг у вуличному заторі."

Виходить для ефективного розвитку науки в суспільстві вкрай важливий загальний рівень освіченості більшості громадян. І виявляється справа не тільки в тому, щоб якомога більше людей мали можливість стати вченими, а в тому, що часто для здобуття нових знань потрібна допомога людей, далеких від науки: донорів і їх рідних, водія катафалку, поліцейських. І в цьому світлі оці всі релігійні переконання, оце все культивоване містичне мракобісся перестає виглядати такою нешкідливою приватною справою. Це реальне зло в сучасному світі, яке коштує хто-зна скільки життів. Релігія це як повзання малюка: в ранньому віці воно було дуже корисним, але дорослій людині ефективніше пересуватися на двох ногах.

marynochka: (Default)
Тут ось надибала книжку "Скафандр і метелик". Жан-Домінік Бобі внаслідок інсульту став повністю паралізованим, залишилася лише можливість моргати лівим оком. І він разом із своєю асистенткою розробив систему сигналів і наморгав таким чином цілу книгу. Пізніше вона була екранізова.

І от скажіть після цього, що я помилялась з приводу сенсу життя.

marynochka: (Default)
Отож дочитала я "Гаррі Поттера і методи раціональності". Гарна книга: і самій було цікаво, і людям не соромно рекомендувати, і навіть дитині, коли підросте.

Я колись писала, що страшно не люблю, коли в творах за людяність видають таємничість і постійне ідіотнічання. А, скажімо, у Breaking Bad цю ж саму ідею подали протилежним способом: герой, який намагався діяти раціонально, перетворився на втілення зла. Але в раціональному Гаррі Поттері, слава богу, показано, що намагання діяти раціонально, розумно – це справжній шлях добра, справжня, найцінніша здатність людини.


Кілька речей залишилося незрозумілими. Виходить Томас Ріддл знищив справжню особистість Гаррі Поттера і заміним її своєю? Але нафіга? І навіщо він воював сам із собою? До речі, там де описувалося його безсилля перед магічною бюрократією, я просто ржала в голос. Дійсно: наймогутніший чарівник (діючи одночасно з обох сторін: нереальне чітерство навіть для фентезі) не зміг примусити цю бридку систему канцелярських щурів працювати ефективно. Бюрократія – це справжнє, істинне породження пекла, і ні в магічній Британії, ні, очевидно, в сучасній Америці немає на це ради (АХАХА).

І ще залишилося незрозумілим, навіщо ТР наділив Герміону додатковими властивостями. Ну добре, воскресить він її був зобов*язаний, оскільки пообіцяв, але навіщо були ці додаткові скілли?

І з тим дзеркалом там не все зрозуміло. Чому Дамблдор кров з носа повинен був активізувати пастку? Тим більше, що вона ж була призначена виключно для Волдеморта.

Ну, словом, звичка читати бігом-бігом, щоб скоріше дізнатися, що ж там буде далі – не найкраща для розуміння книг.


marynochka: (Default)
Я розумію, коли Стівен Кінг крошить дітей в капусту наліво і направо. Але коли в Гаррі Поттері (хай фанфічному, але все ж) угробили значущого персонажа юного віку, це явно перебор. Це чомусь геть вибило з колії. Доросла (навіть підстаркувата) тітка переживає через книжку. Смішно.

Profile

marynochka: (Default)
marynochka

August 2017

S M T W T F S
   123 45
6789101112
1314151617 1819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 08:10 pm
Powered by Dreamwidth Studios