marynochka: (Default)
Я не вірю в чудеса, у щасливий збіг обставин. Хоча мені в моєму житті регулярно таланило і притому по крупному. Я доволі часто отримувала великий профіт, який більше залежав від удачі ніж від моїх цілеспрямованих дій. Проте, розмірковуючи про своє життя, я не допускаю, що мені може пощастити в майбутньому, хоча зрозуміло, що це може статися. Чому ж я так парадоксально ставлюся до удачі? Та просто тому, що віра у щасливий збіг обставин - це абсолютно ненадійний спосіб робити передбачення. Тому він і випадковий, що відсутній причинно-наслідковий зв*язок між нашими діями і наслідками. А раз так, то будь-яке припущення про те, що "мені пощастить", - є безпідставним за визначенням.

marynochka: (Default)
Вчора хотіла запостить плейлист депресивних пісень різних авторів. Сьогодні подумала, що це все напівзаходи і врубила збірник "Ненайкращі пісні" Мітяєва. Чиста хандра, як вона є, насолоджуйтеся.

marynochka: (Default)
Почала читати "Гаррі Поттер і методи раціональності". Реально крута книжка і чому вона не пішла мені перший раз?
Там багато прикольного. Наприклад ось таке:

"— Например, почему вы убеждены, что всегда должны быть настороже?

Гарри недоуменно посмотрел на профессора. Это же самоочевидная аксиома.

— Ну… — протянул Гарри. Он попытался собраться с мыслями. Какое можно дать объяснение МакГонагалл, если она даже не знает основ? — Учёные-маглы выяснили, что люди всегда настроены излишне оптимистично: они говорят, что какой-то процесс займет два дня, а на самом деле уходит десять, или говорят — два месяца, а уходит больше тридцати пяти лет. Или, например, проводился опрос учащихся, к какому сроку они уверены на 50%, 75% и 99%, что завершат домашнюю работу. И лишь 13%, 19% и 45% из них завершают её к указанному времени. Учёные обнаружили причину. Испытуемых попросили описать идеальный и типичный варианты развития событий. И полученные описания были практически одинаковы. Если вы попросите человека спланировать что-то на будущее, то он обычно, представляя себе наиболее вероятный ход событий, забывает про возможность ошибок или неожиданностей. Большинство испытуемых не закончили работу к сроку, в котором были уверены на 99%, так что фактические результаты оказались хуже даже наихудшего сценария. Такой феномен называется «ошибкой планирования», и лучший способ её избежать — учитывать, сколько времени занимало выполнение какой-либо работы в прошлом. То есть смотреть на процесс со стороны. Если же вы взялись за что-то впервые и существует возможность неудачи, вы должны быть очень-очень-очень пессимистично настроены. Настолько пессимистично, чтобы результаты точно превзошли ожидания. Я, например, прилагаю огромные усилия, чтобы представить мрачную картину того, как одного из моих одноклассников укусит монстр, но ведь на самом деле может случиться и так, что выжившие Пожиратели Смерти нападут на школу, чтобы схватить меня".

Виходить песимістичний погляд на речі більш обгрунтований ніж оптимістичний?

marynochka: (Default)
Нагадало тему про "мавпячу лапку". Простий і очевидний рецепт загального щастя з башу. Звучить як баян, але я чомусь це ще не чула.

#AA-295275
XXX: - Как сделать всех счастливыми? Расстрелять всех несчастных!
(пауза)
YYY: - При необходимости - повторить.

marynochka: (Default)
опадают листики
поздним сентябрем.
все мы по статистике
навсегда умрем

звідси


marynochka: (Default)
От вам ціна оцього вашого оптимізму

Также ученые увидели: в проблемной ситуации пилоты скорее доверяют оптимистическим оценкам и утешающим словам, вместо того чтобы придать большее значение информации, свидетельствующей о возможных проблемах. Из-за этого пилоты, например, принимают решение лететь через грозовые облака или осуществлять рискованную посадку. По словам ученых, такое поведение можно наблюдать у представителей всех профессий, но в авиации последствия самые серьезные.


marynochka: (Default)
От так воно все, як правило, і відбувається.

життя

marynochka: (Default)
Короткий огляд гарної книжки про біологічну природу щастя.

...
"Есть четыре нейромедиатора, который отвечают за чувство “хорошо” и делают они это по-разному:

Дофамин: радость от достижения поставленных целей и – маленькими порциями – поощрение за движение по направлению к выполнению задачи. То есть, история про вознаграждение;

Эндорфин: эйфория, маскирующая сильную боль, голод или усталость. Это чтобы в бою не чувствовать ран, бежать на втором дыхании, не цепенеть от голода;

Окситоцин: приятное чувство близости и безопасности от причастности к группе, семье, сообществу. Вопреки частому заблуждению это не “женский гормон”, у мужин его не меньше, иначе бы они не могли заботиться о других;

Серотонин: распирающее чувство гордости от того, что другие тебя уважают и признают. Это тоже про групповую динамику – но уже не то, что сплачивает стадо, а то, что выстраивает иерархию. Расхожий тезис “серотонин – гормон счастья” – заблуждение.

Все, другого счастья у нас нет. Есть еще адреналин, который тоже хорошая штука, но, поскольку адреналин не в мозгу выделяется, и является как раз гормоном, а не нейромедиатором, автор его не рассматривает. Зато кортизолу автор уделяет прорву внимания, потому что все четыре эволюционных механизма “хорошо” замечательно уравновешивает один механизм про “плохо”, основанный на выборосе кортизола. Четыре пряника и один большой тяжелый кнут."

...

Тут же пояснюється звідки в людини іноді береться оця вічна невдоволеність життям і переконання, що все кругом погано.

"Понятно, что все мозги разные, несмотря на общий принцип. Человек вполне может впасть в порочный круг зависимости от проблем и страданий, потому что сильная боль, физическая или душевная – это эндорфины, и легко залипнуть на получение эндорфинов таким способом. Еще и еще раз убеждаться, что мир крайне плохо устроен и кругом подлецы тоже по-своему приятно, каждый раз, когда в поле зрения появляется доказательство правоты, мозг выдаст немного дофамина, плюс можно над кем-нибудь покуражиться и получить серотонин, или объединиться с единомышленниками – окситоцин."


Виходить фраза "він навмисно страждає" не така вже й парадоксальна. Людина реально може отримувати кайф від поганого! Філософія песимізму, виявляється, має своє біологічне підгрунття.

marynochka: (Default)
Вчора перед сном унюхали дим. Раніше це насторожувало, мовляв, а раптом пожежа (і колис таки виявилося, що таки да), зараз це частіше за все просто сусіди накурили. Але це наштовхнуло на сумні думки, про те що життя людини може припинитися чи поламатися в будь-який момент на рівному місці від абсолютно незалежних від людини причин. Так у сусіда може вибухнути газ, в тебе самої або в твоїх рідних може статися рак, інфаркт чи інсульт, можна потрапити в ДТП чи стихійне лихо. Може початися війна чи якась епідемія.

Потім я вирішила, що досить уявляти всяку фігню і варто подумати про щось хороше. І вирішила згадати, що саме хорошого може раптово статися з людиною поза її волею такого ж масштабу як попередні понапридумувані біди. І не змогла нічого згадати. На думку спав тільки виграш в лотерею, але по-перше для цього треба таки купити білет, а значить ця удача очікувана, а по-друге занадто малі шанси, в ДТП потрапити набагато вірогідніше.

А так, ну блін, не можна раптово вилікуватись від важкої хвороби, не з*являться раптово люди, яких ти полюбив би, і т.д. і т.п. Все хороше є наслідком виключно чиєїсь цілеспрямованої діяльності. Та й то тільки якщо пощастить.

Чи може у вас є приклади раптового великого щастя?

marynochka: (Default)
Гарна стаття про легкість сприйняття. Але я не згодна з авторкою, що це вибір. Можна силою волі примусити себе концентруватися на хорошому і помічати його. Але неможливо примусити себе цьому радіти.

От в середині січня я побачила в зубі дірку і вирішила піди до стоматолога. Але в мене проблема: я не можу нормально зробити рентген через тремтіння, а в нашій стоматології ще й немає підголовника у кріслі. Таким чином, мені потрібно було знайти рентген-кабінет з підголовником у крісла і вмовити там когось потримати мені знімок.

І тут, з точки зору оптиміста, пішла черга удач: по-перше мені вдалося видзвонити в нашому районі клініку, де таки роблять рентген на плівку (бо в найближчій робили лише на екран за умови лікування у них). По-друге, коли я ковиляла до тієї лікарні по нечищеному і замерзлому тротуару, якийсь добрий чоловік вирішив мені допомогти, і провів мене до самої лікарні. По-третє, в рентген-кабінеті таки був підголовник. По-четверте, мені таки вдалося вмовити рентгенолога потримати мені знімок. Він, звичайно не хотів, аргументуючи це тим, що отримає зайву дозу випромінювання, але я сказала, що такі пацієнти, слава богу, бувають не часто, і він погодився. Цю плівку він тримав сам, а натиснути на аппарат покликав асистентку. З другого разу вийшло. По-п*яте, грошей у мене взяли тільки за один знімок. По-шосте, я успішно повернулася додому і не навернулась на тому грьобаному слизькому тротуарі. По-сьоме, на другий день я успішно поїхала до стоматолога і запломбувала той зуб (наскільки успішно - покаже час). Ну і по-восьме, я тепер знаю, де можна зробити рентген в майбутньому.

Ну тобто ви бачите: я чудово усвідомлюю всі позитивні сторони цієї пригоди. Але я не можу розглядати її як веселу і захоплюючу. Тому що мені неприємно ходити в дві клініки замість одної. І по слизькому мені ходить важко. І щоб не впасти, я повинна постійно про це думати, а не літати в хмарах, радіючи тому, як мені пощастило. І просити про допомогу рентгенолога неприємно і принизливо, особливо розуміючи, що цю послугу тобі не зобов*язані надавати, а значить можуть відмовити. І до такої розмови треба готуватися наперед. І психологічно бути готовою до відмови, щоб не почати скандалити, плакати чи ще якось неадекватно поводитись. І сам рентген робити неприємно. І взагалі лікувати зуби неприємно.

Всі ці неприємнощі не перешкодили мені вирішити цю проблему. Але задоволення від успішного її вирішення я не отримала. А Фіркаш пише про людей, які умудряються радіти життю, поховавши дитину, або возячи її на хіміотерапію... Це для мене як репортаж з Великої Ведмедиці.

marynochka: (Default)
Гарний текст на захист так званих "всепропальщиків". Містить матюки, тому під катом.

Read more... )


marynochka: (Default)
Дочитала Владику "Подорож "Голубої стріли" Джані Родарі. І от воно ніби й новорічна дитяча казка, але емоційно вона важка. Смерть, злидні і скрута, безвихідь... І ніякі чари не можуть це змінити. Хіба що додати трішечки надії.

А ще мені стало цікаво: от у цій казці іграшковий собачка перетворюється на справжнього. Це мені нагадало перетворення Піннокіо у справжнього хлопчика. Цікаво, чому італійським авторам казок так подобається ця ідея? (розумію все це писалось у різний час, але все ж).

marynochka: (Default)
Кажуть, до життя треба відноситись простіше. Ну от що буває, коли ціла нація не переймається труднощами: записки лікаря з Кенії.

"Малярия до сих пор главная причина смертности на острове. Количество малышей до пяти лет, умирающих от этой болезни, доходит до 20 процентов. Но к любым болезням и к смерти местные относятся как к чему-то естественному. Это я понял довольно быстро. Истинные дети природы, они живут, воспринимая все как данность — и боль, и радость. Рождаются, растут, созревают, плодоносят, умирают… И каждый уверен, что если сегодня что-то пошло не так, то завтра все обязательно наладится."

"Помню, как один постоянный пациент, который регулярно приходил ко мне за лекарствами поддерживающей терапии для ВИЧ-инфицированных, тридцатилетний парень по имени Фиделькастро Одьямбо, однажды явился в чистой рубашке и новом пиджаке. «Жениться надумал, — с сияющим видом сказал он. — Хорошая девушка, восемнадцатилетняя. Иду сегодня к ее отцу свататься». Я поздравил новоиспеченного жениха и спросил, знают ли о его болезни девушка и ее родственники. Парень отрицательно покачал головой, заявив, что это необязательно. Последовавшие с моей стороны призывы к ответственности результата не дали. Жених ушел недовольным и больше ко мне за лекарствами не возвращался.

По официальным данным, на момент моего пребывания, на острове было зарегистрировано 48% ВИЧ-инфицированных от общего числа местного населения. Но, по моим наблюдениям, эта цифра составляла 60–70%.

Местные воспринимают СПИД без рефлексии, как часть своей натуры. Будто вирус иммунодефицита — ничто по сравнению с врожденным иммунитетом к тяжелой жизни. Показательным для меня был случай, когда ко мне в кабинет деловито вбежал парень, которого я ни разу до этого не видел, рыбак из другой деревни. «Дай мне, док, мои лекарства», — говорит. Уточняю: «Какие лекарства, от чего?» Он отвечает: «Те, что мы все принимаем, — от нашей болезни, которой мы все тут болеем»."

А ви возіть їм дорогу антивірусну терапію, ага. А вони будуть жити як діти природи.

marynochka: (Default)
А я завжди стверджувала, що хвилюватися про щось корисно. І це нарешті підтвердили.

marynochka: (Default)
Для того, щоб систематично вишивать потрібно багато різних якостей:
- перфекціонізм,
- терпіння,
- любов до регулярних, щоденних дій,
- цінування краси,
- точність рухів.

Прикол в тому, що жодної з цих якостей в житті поза вишивкою в мене немає )))

marynochka: (Default)
Ось цікава стаття про те, чому не варто оголошувати оточуючим про свої плани.
І от воно ніби правильно, цілком узгоджується із законами підлості і філософією песимізму. Але з іншого боку неоголошені наміри так само часто накриваються мідним тазом. Закінчується запал, не вистачає сили волі і т.д. Так що справа тут не в оголошенні намірів, а в силі мотивації. Правда, якщо не хвалишся, то не так соромно, коли не вийде.

marynochka: (Default)
Знаєте, є такий сюжет у народних казках, коли дівчину посилають за водою (чи ще за чимось), а вона в процесі міркує про своє майбутнє. Мовляв вийду заміж, народжу сина, а він отак теж піде за водою і втопиться. І стоїть плаче, засмучена такою перспективою. Ну в процесі втягує в ці переживання всіх оточуючих, поки не знаходиться хтось розумний, хто вирішує цю проблему. Ось навіть мультик від Арменфільму є по такому сюжету.

Моя основна проблема в тому, що я постійно міркую як героїня такої казки. І найгірше, що немає того, хто вмів би правильно втішити. Мама, правда, колись вміла. Пам*ятаю, як колись боялася летіти літаком. А вона мені таким абсолютно спокійним тоном сказала, що це не страшно, адже якщо літак розіб*ється, то це все закінчиться дуже швидко.

Але її вже давно нема. Я сама вже мама і мені варто бути мудрою і врівноваженою людиною. А в мене перманентно чергуються два стани: або паніка (з будь-якого більш-менш серйозного приводу), або депресія (ну не справжня, звичайно, така, побутова). І я не знаю, що з цим робити.


marynochka: (Default)
Неочікувана біда вражає сильніше за передбачену. Проте чекання неприємностей вимотує майже так само як власне самі неприємності.

marynochka: (Default)
Спіймала себе на думці, що люблю згадувати деякі моменти минулого і думати, "як же було класно". Прикол в тому, що класно не було, я тоді відчувала себе нещасною. Аналогічно через якийсь час я буду думати і про свій теперішній стан.

Profile

marynochka: (Default)
marynochka

August 2017

S M T W T F S
   123 45
6789101112
1314151617 1819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 08:22 pm
Powered by Dreamwidth Studios