(no subject)

Мій синулька - вередулька. Останнім часом важко вкласти спати. В пелюшках не подобається, без пелюшок б*є себе по носі і прокидається.

Великий вже - 6 кг. Вже два тижні не підгодовую сумішшю. Можна сказати, що цю битву за молоко ми виграли спільними зусиллями. Все-таки від книжок, як не дивно, є користь.

Дуже цікавиться мобілем. З усієї сили махає руками, намагаючись дістати іграшки, правда ще дуже не координовано. Помітила, що говорить він тільки якщо руки вільні. Уважно слухає татка. Той у свою чергу видає перли типу: "такий великий хлопчик, а кричиш як новонароджений пуцік".

Співаю йому українські народні пісні. Він іноді "підспівує".

А взагалі є сильна підозра, що жахливо задовбує не робота по догляду за дитиною, а необхідність при цьому ще й обслуговувати чоловіка. На щастя, я цих проблем позбавлена.

Чайлдфрі - ідіоти. Їхня аргументація здається мені дикою і алогічною. Як можна бачити в дітях лише какашки, соплі й крики?

З*явилася версія для чого таки варто народжувати дітей.  З появою дитини в житті з*являється людина, яку ти любиш, і яка любить тебе. І якщо подумати, то не так уже й багато в нашому житті таких людей.