(no subject)

В силу бурхливого внутрішнього життя останнього часу стала по іншому сприймати давно бачені фільми. От наприклад «Тот самый Мюнхгаузен». Жорстко заспойлерлю, бо занадто вже він довгий, щоб рекомендувати.

Так от: у фіналі громада хоче перевірити, чи є герой справжнім Мюнхгаузеном, тому він має продемонструвати політ на гарматному ядрі на місяць. Але так як ніхто не вірить, що це можливо, а вбивати людину через її дурість ніхто не хоче, було вирішено зарядити гармату сирим порохом, щоб вистріл був не потужним і він просто гепнувся серед поля – хай обезчещений і можливо покалічений, але живий.

І от перед тим, як він залазить у гармату, відбувається діалог Мюнхгаузена з його коханою
Мюнхгаузен: Ну, скажи что-нибудь на прощанье!
Кохана: Что сказать?
М: Подумай. Всегда найдётся что-то важное для такой минуты.
К: Я… я буду ждать тебя!
М: Не то! (ця фраза супроводжується різким звуком та зображенням бридкої горгулії)
К: Я… я очень люблю тебя!
М: Не то!
К: Я буду верна тебе!
М: Не надо!
К: Они положили сырой порох, Карл! Они хотят помешать тебе, Карл!
М: Вот!!! Спасибо, Марта.

Я раніше не розуміла цього: як можна відправити кохану людину на смерть? А от виходить, що коли дійсно любиш треба визнати, що ти, о, коханий, маєш право вірити у що віриш, маєш право доводити це навіть ціною свого життя, маєш право жить, як ти живеш (в тому числі і руйнувати себе, бухать, колоться, самовбиться).

Звучить як маячня, егеж? Як можна спокійно дивитися, коли кохана людина руйнує себе? А не треба спокійно дивитися! Скажи словами через рот: «Лети на свій місяць, але я хочу, щоб ти знав: я не хочу, щоб ти вмирав, чорт вусатий, я страждаю від думки про те, що доведеться жити без тебе. Якщо з тобою щось станеться, я буду повільно здихати від почуття втрати і провини, зараза ти така».

Чи поліз би він так спокійно на ту гармату? Хто-зна. Але якби все ж поліз – туди йому і дорога.