(no subject)

Планувала відіспатися у відпустці. Ага, щас. Кожен день підйом у 6-7 ранку і не можу знову заснути. Капєц якийсь.

Кажуть, це вже старість. У старших колег аналогічні проблеми.

Лікування ненавистю

Найшкідливіша ментальна звичка, нав’язана нам культурою – це заборона на ненависть та інші негативні емоції. Чомусь вважається, що ненависть до іншої людини може їй зашкодити, тому ми забороняємо собі ненавидіти близьких людей. Ясно, що це твердження абсолютно хибне, думки без дій не шкодять іншим людям, інакше всі тирани здихали б у страшних муках після першої сотні замучених від прокльонів своїх жертв.

Насправді якщо дозволити собі будь-які, навіть найогидніші думки (наголошую, думки, не дії) навіть до найрідніших людей – це може значно покращити стосунки з ними, як не парадоксально це звучить.

Наведу приклад. Допустимо я не люблю ходити на прогулянку з дитиною. Але ж треба, всі кажуть, що це корисно. І мама повинна любити спілкуватися з дитиною і дбати про неї. А я не люблю, яка я все-таки сволота, а-а-а-а! Але якщо сказати собі: як же я все-таки ненавиджу ці прогулянки, цю необхідність гратися постійно, це так нудно. Але ж я все-одно веду дитину гулять, їй же так хочеться, я дбаю про неї, навіть якщо це мені не подобається, значить я хороша мати! Ситуація та ж сама: але внутрішня картина повністю протилежна.

Та само ситуація із батьками. Вони часто стають нестерпними на старості років. Та й в нашому дитинстві вони сто процентів наробили купу фігні. Якщо намагатися концентруватися на хорошому (а воно теж було) - це лише посилить почуття провини бо викликає таку картину: «батьки стільки зробили для мене, а я на них ображаюся за якусь дурницю, яка я погана дочка». А можна згадати всі ті образи, справжні і вигадані (між ними немає різниці), розізлися на батьків за все те, що вони робили і роблять, дозволити собі усю цю ненависть і образу, визнати, що вони не мали ніякого права так зі мною поводитись. А потім згадати, що не дивлячись на все це, я намагалася поважати батьків, дбати і любити (хоч вони не завжди це цінували). Значить я хороша дочка.

(no subject)

Я була писала, що хотіла сходити на виставу "Загадкове нічне вбивство собаки". І от сьогодні я на неї сходила, тільки що повернулася.

Вистава просто неймовірна. З одного боку все дослівно по книзі, я дуже люблю, коли з повагою ставляться до оригіналу. А з іншого всі ті ідеї, що підняті в книзі, спосіб мислення хлопчика-аутиста, всі ці стосунки між героями, вони виражені засобами сучасного театру набагато яскравіше ніж у книзі. Я знала сюжет, і то серце розривалося, уявляю як тим, хто не читав книгу.

Ця вистава ще йтиме восени, раптом комусь захочеться в театр - наполегливо рекомендую.

...
...шкода тільки що основна драма розігралася в реалі, в процесі підготовки і самого походу в театр. По накалу пристрасті вона не поступалася тому, що показували на сцені, але описати тут її я не можу. І чорт його знає, чим воно все закінчиться. Ні, особисто в мене все нормально, але є люди, в яких ні.