Два інтелекти

Всі напевно чули зневажливу фразу: жінки при прийнятті рішень, керуються емоціями. Що з нею не так? Все не так. По-перше, як показали останні дослідження, усі люди при прийнятті рішень керуються емоціями. Рішення – це вибір між хорошим і поганим варіантом поведінки, а хороше і погане – це емоційні поняття, вони обробляються зонами мозку, що древніші за свідомість. А по-друге, насправді це просто прекрасно, що за життєві рішення відповідає підсвідома, емоційна сфера. І ось чому.

Колись я постила комікс, про тандем свідомості та підсвідомості. Проблема в тому, що ці явища візуалізовані абсолютно неправильно. Підсвідоме – це не божевільний молодик в рожевій сорочці, о ні. Це дуже досвідчений працівник, який хоч і не навчася в цих ваших університетах, але бачив в цьому житті деяке гівно. Він на цій роботі сто мільйонів років, з тих самих пір як у риб почали з’являтися перші ганглії. Він збивав їх у косяки, примушував знаходити їжу та одне одного для спарювання. Він приймав мільйони рішень за лічені долі секунди. Бити, бігти, чи затаїтися? І ціна помилки – смерть та небуття. Він вийшов разом з першими земноводними на сушу, і там усе ще більше ускладнилося. Для спарювання вже потрібен був ближчий контакт, адже гамети вже не можуть рухатися у воді одна до одної. І тут так важливо скоординувати свої дії з носієм інших гамет. Він умудрявся це координувать навіть без мови, до винайдення якої було ще мільйони років. В кінці-кінців саме він винайшов мову, саме за допомогою нього зараз ми знаємо (а правильніше сказать відчуваємо), що пташка на столі сидить, а її опудалко в тій же позі стоїть. Він розібрався у складній ієрархії стада вищих приматів і саме за допомогою його ми відчуваємо характер стосунків між нами. Коротше, саме підсвідоме з його рефлексами, емоціями, інстинктами відповідає за виживання організму. Воно завжди цим займалося, це його робота.

А що ж тоді таке наш раціональний інтелект? О, це взагалі прекрасне і неймовірне створіння. Він набагато молодший, виник лише кілька десятків тисяч років назад. Це така, знаєте, благополучна і геніальна дитина, якій усе цікаво. Він був створений для допомоги підсвідомому і мав досліджувати прагматичні речі, типу куди ведуть сліди мамонта. Але з часом з’явилися ресурси і на інші питання: чому світять зорі, чому літає метелик, чому я думаю так, я не інакше. Його пізнавальні здібності значно вищі ніж у підсвідомого, але потребують більше ресурсів: часу, сну, інформації.

От чого мене так захопила ця історія про «Загадкове нічне вбивство собаки»? Не тому, що це історія про хлопчика-інваліда та його родину, ні, таких історій занадто багато. Просто тут показано, що це таке – чистий інтелект, оце людське, що притаманне тільки людям і більш нікому. Що він може без допомоги інтелекту емоційного. І виявляється може він дуже багато. Виявляється людина може усвідомити розумом те, чого не вдається відчути (хоча й доводиться страждати при цьому від страшенних перевантажень). І показано як важко людям із нормальним емоційним інтелектом сформулювати свої емоції так, щоб вони були зрозумілі інтелекту раціональному. Важко, але можливо.

І от скажіть-но, будь ласка, хто в цьому тандемі ким повинен командувать? Хіба древній, битий життям чувак буде слухати дитину, хай геніальну та любиму? Та й чи доцільно це? Ні, ну іноді так буває, і людям вдається керувати виявами своїх емоцій і навіть переконати себе відчувати що треба. От тільки психіка від цього летить в тар-тарари.

Тому їм не треба боротися за першість. Кожен має виконувати свою роботу: раціональний інтелект збирати та аналізувати інформацію (при чому як про зовнішній, так і про внутрішній світ), а емоційний приймати на її основі рішення та взаємодіяти з іншими людьми.