Про фанатизм

Вчора була чергова гра Сіті Квізу. Я мала її пропустити: я ж у санаторії в Пущі Водиці.

Але тут Сонце, капітан наш, вислав загальносезонну таблицю, ми на четвертому місці. Значить чисто теоретично за дві гри можемо посунутися вище. Ну блін. Ну скільки там від тої Пущі їхати. Таксі ніби ходять. Головна проблема повернутися до 23.00. Але назад таксі теж ніби ходить. І мої колеги по команді явно будуть раді мене бачити на грі і допомогти добратися.

Ну і я пустилися, да. Домовилася з тітками за столом, щоб не кіпішували, домовилася з охоронцем, щоб таки дочекався. Поїхала з немитою головою (тут фена немає, боюся заробити отит) в старих кросівках (ну блін, немає часу купить нові, давно пора) в дешевому спортивному костюмі (я ж в санаторій їхала). На щастя під час гри в ресторані готелю Хрещатик немає фейсконтролю.

Ну як і кожен гравець принесла команді свої кілька очок. Команда зайняла третє місце (із 20ти, чи скільки там було учора). Зате емоцій я отримала точно найбільше, тут ніхто не посперечається. Особливо коли поверталася назад і таксист, сука, гальмував на кожному світлофорі, пропускав усіх кого міг. Відчуй себе попелюшкою, блін. Ні, краще отою мурашкою, що намагалася встигнути у мурашник до заходу сонця. Ні, я встигла. Приїхала о 22.45, ага. Все нормально, чо там.

Мені іноді кажуть, що я занадто серйозно ставлюся до тих ігор, в які граю. До Квізу була і Ботва, і Весела ферма Hay Day, здається, – ігри в яких теж треба було взаємодіяти з командою. І там я теж була такою ж фанатичною. Ну там же люди, ну як же, їм же треба мої зусилля, я ж не можу їх підвести (хоч жодного разу нікого з них не бачила і «підвести» означає просто недодати пару очок у змаганні, яких буде ще мільйон).

Так, я розумію, це занадто. Але знаєте, панове, я була якось займалася вишивкою. Здавалося б ну немає заняття більш спокійного. Ага, щас. Читайте пости під тегом «хендмейд». Я могла запросто пофігачить через усе місто щоб купить якісь специфічні нитки. І до ідеалу відточувала техніки, наприклад вишивки парковкою. Спастичні руки не дозволяють зробити це в стандартний спосіб? Пф, коли це мене зупиняв непрацюючий стандартний шлях? Його ж завжди можна ускладнити ))) і він, сука, запрацює у мене. І це ще я так, слабенько, подивіться відеоблоги вишивальниць, які віддаються цьому хобі із усією своєю пристрастю.

Тут не буде висновку, і так давно все зрозуміло. Хоча ні, буде. Роботу мені треба нормальну. Щоб результат був потрібен людям і нормально оплачувався. Але разом з тим, щоб не «на износ» - в мене дуже велика потреба у відпочинку. І щоб там мене любили та цінували. Завданнячко ще те: де ви бачили такі роботи, але я не спішу. Розберемося, як каже один мій товариш))))