Час, що не лікує
Sep. 8th, 2019 08:03 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaОт є така гарна теза: час лікує. Вона давно перевірена практикою. Якщо зробити рану на нозі – через деякий час вона загоїться (якщо туди не попаде занадто небезпечна інфекція - при гангрені кожна хвилина не на користь пацієнта). Час відпочинку корисний для серця (як насосу крові), для підшлункової, для кишечника і шкіри.
А що ж із психологічними травмами? А от тут, на жаль, виходить затик. Я колись писала, що різниця між неорганічними та органічними травмами не принципова. Так от: при органічних ураженнях нервової системи не можна затягувать з реабілітацією. Фізіотерапевти говорять, що після інсульту треба починати реабілітацію якомога швидше. Через місяць можна зробити більше чим через рік.
Із ДЦП та сама фігня. Я навчилася правильно ставити ногу на випрямлене коліно лише в 36 років. І в мене стали менше підвертатися коліна. Якби я це навчилася робити у 6 років – моє життя було б щасливішим.
І з психологічними травмами те ж саме. В мене двадцять з лишнім років тому, ще в школі, сформувалося одне маленьке, але ключове неправильне уявлення. І коли я чисто випадково осього недавно його виправила, з одного боку мені дуже полегшало, а з іншого це був настільки великий стрес, що я з ним просто не справилась. Я вже мовчу про загублену, нещасливу молодість через це "заблуждение".
І от зараз у мене теж є маленьке питання, на яке мені кров з носа треба відповідь. Я не можу її отримати прямо зараз. І не буду гнати коней і ламати дров, я вже ніби навчена. Але чекати ще двадцять років я теж не збираюсь. Час не лікує такі речі. Він лише заганяє їх у підсвідомість, звідки бідолахам-психотерапевтам приходиться витягувать їх протягом тривалих сесій. А мене жоден психотерапевт більше години просто не витримує.
А що ж із психологічними травмами? А от тут, на жаль, виходить затик. Я колись писала, що різниця між неорганічними та органічними травмами не принципова. Так от: при органічних ураженнях нервової системи не можна затягувать з реабілітацією. Фізіотерапевти говорять, що після інсульту треба починати реабілітацію якомога швидше. Через місяць можна зробити більше чим через рік.
Із ДЦП та сама фігня. Я навчилася правильно ставити ногу на випрямлене коліно лише в 36 років. І в мене стали менше підвертатися коліна. Якби я це навчилася робити у 6 років – моє життя було б щасливішим.
І з психологічними травмами те ж саме. В мене двадцять з лишнім років тому, ще в школі, сформувалося одне маленьке, але ключове неправильне уявлення. І коли я чисто випадково осього недавно його виправила, з одного боку мені дуже полегшало, а з іншого це був настільки великий стрес, що я з ним просто не справилась. Я вже мовчу про загублену, нещасливу молодість через це "заблуждение".
І от зараз у мене теж є маленьке питання, на яке мені кров з носа треба відповідь. Я не можу її отримати прямо зараз. І не буду гнати коней і ламати дров, я вже ніби навчена. Але чекати ще двадцять років я теж не збираюсь. Час не лікує такі речі. Він лише заганяє їх у підсвідомість, звідки бідолахам-психотерапевтам приходиться витягувать їх протягом тривалих сесій. А мене жоден психотерапевт більше години просто не витримує.
