Vita nostra: проміжні враження

Слухаю Vita nostra Дяченків. Це фантастика. Хороша і цікава книжка, але яка ж вона психологічно важка. Настільки важка, що я не витримала і заглянула у вікіпедію. Просто тому, що занадто нагнано таємничості і в занадто абсурдне і безвихідне становище загнано героїв. Немає оцієї емоційної гойдалки: успіх-невдача-успіх. Сюжет розвивається по принцип: "все гірше і абсурдніше, даремно ти, о наївний читачу, сподіваеєшся на якесь логічне пояснення того, що відбувається".

Дуже співчуваю героям. В першу чергу тому, що самій доводиться працювати в атмосфері приниження та абсурду. Дуже важко.

(no subject)

Будні схожі один на один. І вихідні схожі та не приносять насолоди. Так прикро.
Ну не подужаю я повноцінно працювати. Чому не можна лягти і здохнуть? Чому я малодушно не зробила цього раніше?