Vita nostra: закінчення

Дослухала сьогодні "Vita nostra". Зацепило воно мене, давно так не чіпляло. Майстерно зроблено.

Але, як і в будь-якої фантастики, тут один гандж: неможливо до кінця розкрити механізм вигаданого світу. Ну просто тому, що він вигаданий, тих законів, що діють в ньому, в реальності не існує, тому авторам доводиться залишати пробіли, маскуючи їх в міру своєї старанності і майстерності. Оцей ваш об'єктивний ідеалізм - це давно не актуально. І про любов, у про оці пафосні ідеальні сутності.

Та ну, панове, це несерйозно. Справжня інформаційна складова світу виглядає зовсім не так, і вона цілком пізнавана звичайними людськими методами. Це потребує (і потребуватиме) зусиль багатьох поколінь людей, але аж ніяк не втручання якихось надприродних сутностей. Немає їх, нам нікому допомогти у цьому вічному прагненні знань.

Але книжка класна. Тому що, не дивлячись на всю цю фантастичну складову, вона про людей, про пошук себе, про поразки й перемоги. Щиро і переконливо. Тому оце містичне підгрунття і недолугу гіпотезу будови світу можна пробачити. Фантастика все-таки, там завжди так.