(no subject)

Дослухала "Довгу прогулянку" Стівена Кінга. Як відомо, для того, щоб сюжет твору був цікавий, героя треба поставити в складне (а краще безвихідне) становище. В цьому романі автор як би каже читачам "Панове, ось герої у безвихідному становищі. І абсолютно не важливо, чому вони в нього потрапили, просто насолоджуйтеся їхніми переживаннями." Ну дійсно - це ж абсолютна маячня, ці примітивні гонки на витривалість. Сто учасників просто йдуть, тих, хто уповільнивя більше трьох раз вибвають, ця веселуха триває до тих пір поки не залишиться один. Він і отримує приз - виконання всіх бажань до кінця життя. Ну і хто на таке підпишеться? 99 шансів із ста, що ти помреш, а інакше - збожеволієш.

Але от що дивно: не дивлячись на такий неправдоподібний антураж, героям віриш і співчуваєш. І сюжет виглядає чомусь не нудно, хоча там по суті відбувається одне і теж: герої ідуть, отримують попередження, а потім пропуск (кулю в лоб). І як тому Кінгу це вдається - не знаю.

(no subject)

Блін, засада. Зимою ноги болять, бо слизько, в травні - бо бачте міжсезоння. В колеги, яка має проблеми із суглобами, теж таке сезонне загострення. От жеж фак.

На цьому фоні "Довга прогулянка" Кінга сприймається дуже життєстверджуюче: там в учасників теж пекельно болять ноги, але вони все-одно ідуть.

(no subject)

А ще дочитала "Адвоката з Личаківської" Кокотюхи. Не знаю. На фоні переважної більшості витворів сучасної української літератури цей роман вигідно відрізняється відсутністю порнухи, чорнухи і маячні. І майже без важкої долі українського народу. Хоча мені страшно не подобається, коли дія романів відбувається на початку ХХ століття: біс його знає, кому співчувати, коли герої представники різних політичних сил. Так було, скажімо із книгою "Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори". Головний герой там був представник царської поліції в Києві. WTF, питається в задачі.

Але "Адвокат з Личаківської" читається нормально. Єдине що не зачепив, як зачіпає дійсно гарна книга. Але продовжувати знайомитися з творчістю Кокотюхи мабуть має сенс.

І нікого не стало...

Десять дохлих єнотів - Куваєвська пародія на інший кліп і пісню: Zehn Kleine Jägermeister, що перекладається як Десять маленьких мисливців.. Зачепило, тепер ходжу наспівую.