(no subject)

Щось сьогодні мені щастить. То одна френдесса пише: "Схоже, складної роботи у вас не було". WTF? Та я поки просто приїду на роботу і вернусь з неї, особливо зимою, іноді тупо не можу ходить. І це просо бонусом до звичайних робочих труднощів.

А то мені пишуть, що я бачте "клінічний песиміст". А це точно вважається пристойним казати людині, що вона "клінічний хтось там"? Навіть безвідносно того наскільки це правда (а це неправда, я просто реалістка, в житті якої є додакові труднощі, ігнорувати які небезпечно і нераціонально).

Тут осього один психолог пише, чим відрізняється справжня образа від мнимої:
"Мнимая обида (обида, которую никто не причинял) – у вас не было договора, просто вы рассчитывали, что партнер поступит определенным образом. Возможно, вы считали, что все и так понятно, возможно, человек 20 лет так и поступал и вы рассчитывали, что он и дальше будет поступать так же. Главное – договоренности не было, а значит, нет оснований требовать. Еще раз повторю, а то многие никак не могут эту мысль усвоить: был договор – есть основания требовать, не было договора – нет оснований требовать и обижаться тоже нет оснований. Обиду никто не причинял."

Ну виходить ці образи мнима, договору в мене з цими людьми немає. А не можна його якось укласти?

(no subject)

Народ, прикиньте, я сьогодні була у психолога! (тут мають бути бурхливі оплески)

Запити було два: по-перше, припинити псіхувать і волать на дитину, коли роблю з ним уроки, і по-друге, щоб не хотілося здохнуть. Блін, можна було здогадатися, вона як почула "хочу здохнуть" тут же вирішила. що в мене депресія, сказала, що допомогти не може, бо мені потрібен не психолог, а психотерапевт. Пообіцяла допомогти підібрати, і на тому спасибі, знайти україномовного психотерапевта це ще те завдання.

Дурна я, треба було простити тільки працювати з агресією.

Вцілому дуже неприємне відчуття: я винесла мізки людині за гроші. Тобто я вже настільки нікчемна, що на шару все ніхто своїх мізків не дає, відправляють до платних професіоналів, як у бордель. Ну так воно і є. Принизливо.

Психолог сказала, що терапія може зайняти 20 сеансів. Це значить, що можна не встигнути до снігу. Та й дорого... І ліків я страшно боюся. Підсісти на якісь антидепресанти, а завтра їх бац, і перестануть завозити в Україну (так було з афобазолом). Синдром відміни, кажуть, ще те задоволення.

Коротше, побачимо.