В одній пісні співалося "...ложь прекрасна, когда полезна, и ужасна, когда вредна". Я сформулювала правило, як треба правильно брехати: чим ближча тобі людина, тим чеснішою з нею треба бути, і навпаки: чим більше інтереси людини суперечать твоїм - тим більша доцільність брехні в разі необхідності (наприклад абсолютно моральним вважається набрехати потенційному злодію).
З цього правила випливає абсолютна недоцільність брехати самій собі. І після певного тренування мені це ніби вдається: добре, що думати можна абсолютно все, що завгодно, без будь-яких обмежень. Але і тут не все ідеально. Недавно я усвідомила, що уявлення про саму себе у мене наскрізь сфальсифіковане. У житті я така трохи страшненька сильно заумна людина, яка намагається це компенсувати ексцентричною поведінкою і специфічним почуттям гумору. Така собі суміш скаженого зомбі-телепузика і Сократа. Але глибоко в підсвідомості я твердо переконана, що я здорова, мега-красива, розумна, мудра і добра людина. І ніякі сигнали із зовнішнього світу типу страшненьких фото і ще страшніших відео, реакції оточуючих і тому подібного ніяк не похитнуть цього переконання. І я не дуже впевнена, що його варто хитати.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
