(no subject)

Не змогла я знайти, хто в Києві чи хоча б в Україні займається реабілітацією по методиці Фельденкрайз (тим більше реабілітацією дорослих з ДЦП), вирішила почитати його оцю книжку «Усвідомлення через рух». Якась вона нудна, якщо чесно, але варті довіри люди пишуть, що це працює, тому продовжую читати…

І згадала я, як на курсі другому прочитала книгу Норбєкова «Досвід дурня, або як позбавитися окулярів». З одного боку та книга містила усю оцю фігню про візуалізацію бажань, про контроль над думками і емоціями за допомогою рухів і т.д. і т.п. З іншого боку вона була написана дотепно, з гумором, дуже переконливо і тому справила на мене сильне враження. Настільки сильне, що я на повному серйозні повірила, що зможу стати здоровою по цьому методу (так можна вірити у щось тільки в молодості).

Ну і от серед іншого мені треба було уявити, що я ходжу нормально. Але чим саме моя хода відрізняється від нормальної? Насправді це не таке вже й просте питання: як же ходять здорові люди. Я завжди думала, що справа в тому, що треба розставляти носки в різні боки і старатися ставити ноги майже в одну лінію. А ще розгинати коліно після того, як поставиш ногу на землю. І от я намагалася все це намалювати, а подруга сказала мені, що люди ставлять ногу на землю вже випрямленою. Я їй спочатку реально не повірила. Зробила отакі очі О_О. Але тоді зрозуміла, що це дійсно так. Чому в жоден спеціаліст, до якого ми зверталися, про це не говорив?

…тоді в мене так нічого і не вийшло. Можливо тому, що я не тільки пробувала ставити випрямлену ногу, але ще й розводити носки в бік і ставити ноги поближче одна до одної. Ну і тому постійно втрачала рівновагу, та й коліна постійно норовили підвертатися…

А оце зараз на фоні читання Фельденкрайза згадала про той досвід і спробувала повторити. Тільки на цей раз вирішила попрацювати лише з умінням ставити ногу на землю прямою на п’ятку.
Дуже дивне відчуття. В цьому задіяні зовсім інші м’язи і тепер вони болять. Так ходить мені значно важче і робити я це можу тільки на рівних неслизьких поверхнях. Відчуваю себе інопланетянкою. Як можна так ходить, це ж неприродно!

Але. Коли дивлюся на оцю свою нову ходу у вітрини вона виглядає здоровою! Не знаю наскільки це відповідає дійсності, треба на вихідних зняти на відео і порівняти.

Вся ця веселуха швидко закінчиться: зараз випаде сніг і буде не до краси, тільки б встояти. Ну і плюс чує моє серце, що після таких експериментів почнуть знову самовільно підвертатися коліна. А найприкріше, що всі ці мої старання ні на що не вплинуть, їх тупо ніхто не помітить. Але чорт забирай, може таким макаром вийде відвоювати у часу і хвороби хоч крихітну частинку можливостей або хоча б просто сповільнити їх невблаганний наступ.