(no subject)

Яка славна стаття про допомогу.

---

Помощь без запроса (не имею в виду ДТП и подобное!) – это практически мгновенный влёт в «Треугольник Карпмана», он же «Драматический треугольник». Суть: взяв роль Спасителя, вы непременно на следующем ходу попадёте в роль Жертвы. Ваш вклад – обесценят, вам скажут так или иначе, что – пошёл ты со своей помощью, тебя не просили (кстати, да), что ты делаешь не то/ не так/ мало-плохо, - и т.п. А на следующем ходу ты вылетаешь в роль Палача: даёшь им понять, что а-та-та! – ты-то! – а они-то! – Потому что нарушено твоё чувство справедливости, ты ведь ради них же, а они!..

Есть три «железных» критерия неигровой помощи (то есть без игры по этим трём ролям):

1. Человек САМ! ПРЯМО! Просит о помощи.

Уже на крайний случай можно спросить: ты – хочешь? Тебе помощь – нужна? А точно нужна? – Но уже такой вопрос – очень нежелателен, он вас ставит на грань фола.

2. Вы хотите помочь ему больше, чем не хотите.

3. Человек для помощи себе прикладывает БОЛЬШЕ сил, времени, энергии, чем вы для помощи ему.

Если хоть одно из этих условий не соблюдается – вы в игре, в «треугольнике», - и от этого точно никому из вас хорошо не будет.
----

І от у мене чудово виходить грати по цих правилах, коли допомога потрібна мені. Пам'ятаєте оцю баєчку про жабку, яка, попавши в молоко, хаотичними рухами збила масло, оперлася на нього і вистрибнула? Мені близька ця стратегія: не знаєш, що робити - роби хоч що-небудь, а там буде видно. Але чому це діє, я зрозуміла тільки недавно. Так, коли я шукала роботу, то робила купу завідомо неефективних дій: то намагалася влаштуватися клеїти паперові пакети, то поперлася з Теремків на Харківське шосе влаштовуватися в якусь громадську організацію, то були оці студенти для парламенту, то розіслала своє резюме у всі міністерства за списком. Жодна з цих спроб не принесла успіху. Але крім цього я регулярно просила допомоги у різних людей, розповідаючи свої душещипатєльні пригоди, демонструючи оцим своїм безглуздим старанням, що мені дуже сильно не пофіг. І мені допомагали. 
І я не вважаю це маніпуляцією.


Але якщо мені приходиться комусь допомагати, чомусь починається лядський цирк з конями. Не виходить воно так гладенько як по книжці. Але це вже інша історія.

(no subject)

Я так зрозуміла, що ігри для смартфону робляться для того, щоб заробляти на рекламі. От тільки вони рекламують інші ігри, які так само заробляють на рекламі. В чому тоді сенс цієї всієї вахканалії?

(no subject)

Хочу тепла і затишку, хочу турботи і адекватності, а не оцього дибільного відчуття, коли почуваєш себе фігово без об'єктивних причин. Ну або, скажімо так, через дуже дрібні об'єктивні причини.

А не буває якогось пауербанку для хорошого настрою? Щоб його можна було запасти, коли гарний настрій, а потім підживлюватись, коли фіговий, не напрягаючи інших людей. Що говорить з цього приводу сучасна психологія (психотерапія, психіатрія)?