"Закоханий за власним бажанням"
Jul. 22nd, 2019 11:53 pmІ ще один радянський фільм про кохання, який останнім часом був сприйнятий мною по-іншому: «Закоханий за власним бажанням» (теж із Янковським, як і "Мюнхгаузен..."). Я бачила його сто разів і все не могла зрозуміти, як цим таким різним людям вдалося зійтися? Красень слюсар-алкоголік, колишній спортсмен і страшненька бібліотекарка, що живе якимось високими матеріями, можуть бути парою? Ріалі?
Ясно що оця популярна в радянські часи раціональна психотерапія штука недієва. Неможливо примусити себе щось відчувати, повторюючи потрібні установки. Тому я тривалий час думала, що це скоріше за все просто красива і неправдоподібна казка. Ну або на крайняк справа в тому, що героїня зайнялася собою і стала гарненькою.
Але недавно до мене дійшло, яку все ж думку намагалися донести автори фільму. Справа в тому¬, що через свою упередженість я співчувала виключно некрасивій героїні, а не привабливому чоловіку-невдасі. Що йому співчувати, зберись ганчірка! А тут згадала одну лекцію про біологічні аспекти поведінки людини (на жаль не можу її знайти, вона читалася в якомусь російському університеті). Так от: там говорилося, що біологічними маркерами сексуальної привабливості жінки є молодість (ну і краса як її ознака), а чоловіка – статусність. Ну типу самець зацікавлений у тій, хто здатна виносити більше потомства, а самка у тому, хто зможе дати потомству більше ресурсів та статус.
І виходить, що з цієї точки зору вони однакові! В них обох проблеми із інстинктивними, загальноприйнятими маркерами привабливості, вони це відчувають і їх обох це мучить. У фільмі про це говориться прямим текстом: головного героя дратує культ першості, про який волають на кожному каналі телевізора, його царапає той факт, що красуня, яку він спокусив, так цікавиться чи не кандидат наук він часом (чи хто там, на жаль погано чутно). А ця божевільна бібліотекарка всерйоз прониклася радянською пропагандою про цінність маленької людини і визнала його право не лізти вгору, не досягать досягнення. І цілком можливо це було саме те, чого він прагнув, а тому і зміг закрити очі на її фізичні недоліки. А не помічала я цього просто тому, що оці її промови дійсно виглядали як пропаганда, включена у фільм на догоду пануючій ідеології, а не ключова ідея історії.
Зрозуміло, що це всього лиш казка. Але, як виявилося, значно глибша, ніж здавалося на перший (і не тільки перший) погляд.

Ясно що оця популярна в радянські часи раціональна психотерапія штука недієва. Неможливо примусити себе щось відчувати, повторюючи потрібні установки. Тому я тривалий час думала, що це скоріше за все просто красива і неправдоподібна казка. Ну або на крайняк справа в тому, що героїня зайнялася собою і стала гарненькою.
Але недавно до мене дійшло, яку все ж думку намагалися донести автори фільму. Справа в тому¬, що через свою упередженість я співчувала виключно некрасивій героїні, а не привабливому чоловіку-невдасі. Що йому співчувати, зберись ганчірка! А тут згадала одну лекцію про біологічні аспекти поведінки людини (на жаль не можу її знайти, вона читалася в якомусь російському університеті). Так от: там говорилося, що біологічними маркерами сексуальної привабливості жінки є молодість (ну і краса як її ознака), а чоловіка – статусність. Ну типу самець зацікавлений у тій, хто здатна виносити більше потомства, а самка у тому, хто зможе дати потомству більше ресурсів та статус.
І виходить, що з цієї точки зору вони однакові! В них обох проблеми із інстинктивними, загальноприйнятими маркерами привабливості, вони це відчувають і їх обох це мучить. У фільмі про це говориться прямим текстом: головного героя дратує культ першості, про який волають на кожному каналі телевізора, його царапає той факт, що красуня, яку він спокусив, так цікавиться чи не кандидат наук він часом (чи хто там, на жаль погано чутно). А ця божевільна бібліотекарка всерйоз прониклася радянською пропагандою про цінність маленької людини і визнала його право не лізти вгору, не досягать досягнення. І цілком можливо це було саме те, чого він прагнув, а тому і зміг закрити очі на її фізичні недоліки. А не помічала я цього просто тому, що оці її промови дійсно виглядали як пропаганда, включена у фільм на догоду пануючій ідеології, а не ключова ідея історії.
Зрозуміло, що це всього лиш казка. Але, як виявилося, значно глибша, ніж здавалося на перший (і не тільки перший) погляд.
