(no subject)

Я чесно не хотіла. Але ось подзвонили мені із Київстару спамери. Запитала баришня - Как к вам обращаться?
А я така, знаєте, сама ввічливість. - Марина. І звертайтеся, будь ласка, українською мовою.
Ну блін, це ж вона мені дзвонить. Це ж їй від мене щось треба.
А вона: - А вы что, русского не понимаете?

Ну і тут я їй нахамила на всю катушку, да, це я вмію з півпинка.

А знаєте, її не шкода. І не соромно. Себе шкода. Зірвалася через малозначиму хєрню(((

(no subject)

Або ось. Пішла на кухню приготувати обід, чесна домогосподарка. Там Ігор плюється на чергового замовника, через якого він помилково виконав непідтверджений невеличкий переклад. Дріб*язкові зарази, вам шкода тих копійок? Кажу Ігорю: - Напиши їм. "Нельзя так с переводчиками обращаться". Хто не в темі - це жарт із фільму "Іван Васильович міняє професію". А він узяв і реально таке написав. А вони образились.

Сімейка Адамсів, блін. Доводь тепер собі, що я не хотіла.

(no subject)

А взагалі мені давно треба стати добрішою і поблажливішою до людей, що мене оточують. Особливо до друзів в реалі. Бо об*єктивно серед них немає нікого, хто хотів би мені якоїсь шкоди. Немає тих, хто намагався кинути мене на бабки чи якось використати. Люди просто зі мною дружать, як уміють. Ну, як нормальні, хороші люди. І це мені сильно пощастило, враховуючи супутні обставини. А те, що хтось комусь щось не те сказав, так я сама за останній місяць такого всім наговорила, що ще не скоро розхльобаю.

І на тих, хто спілкується мало (або взагалі мовчить) теж не треба ображатися. Ну не витримують люди цей треш, в них своїх проблем по горло і вони мене ними не грузять.

До чого це я? А до того, що якщо в голові виникне якийсь черговий параноїдальний сумнів (а він, блін, виникне і не раз) – ситуацію треба тлумачити на користь добросовісного оточення.