![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaКолись давно, у році 2002-му, у мене була теорія про те, що інформація – це різновид матерії. Грунтувалася вона на тому, що велика кількість людей у метро або автомобілів у пробці поводять себе ніби молекули рідини в трубі. Молекули відштовхуються одна від одної, тому що електронні оболонки мають негативний заряд, тобто під дією магнітного поля, а машини намагаються не наближатися одна до одної занадто близько, бо всередині сидить водій, який сприймає інформацію, оперує нею. Словом, водій не хоче зіштовхнутися з іншим автомобілем в силу інформаційних причин, як молекули не хочуть стикатися в силу електромагнітних.
(Так, я в курсі, що мої уявлення про фізику дещо примітивні. Як мене навчили в школі, що матерія буває двох видів: речовина і поле, так я і користуюся цим формулюванням.)
Через деякий час я відмовилася від цієї теорії, оскільки по-перше не змогла нормально сформулювати, на які ж об’єкти впливає інформація, а по-друге шляхом якихось міркувань я дійшла висновку, що інформація – це не вид матерії, а просто властивість, що випливає з фізико-хімічних властивостей об’єктів.
Але ідея про систему еволюцій змусила мене знову повернутися до цієї теорії. Адже стрибок від еволюції неживої природи до біологічної, а також стрибок від біологічної до культурної еволюції він же явно лежить в інформаційній площині.
Спроби почитати Вікіпедію ні до чого не призвели. Там інформація визначається як щось таке, чим може оперувати тільки хтось розумний. Наводяться синоніми типу "роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта".
Панове, а як же генетична інформація? У ДНК немає можливості щось роз’яснювати, тлумачити, оперувати фактами і поняттями. Але разом з тим вона пречудово кодує інформацію про організм, копіює її, передає наступним поколінням. І ця інформація так само пречудово зчитується і використовується об’єктами, які теж не мають жодного уявлення про факти, події і т.д.
У зв’язку з цим хочу зацитувати Докінза про складні "розрахунки", які роблять живі організми.
"Помилкове уявлення про те, що теорія родинного добору вимагає просто нереальної вправності тварин у розрахунках, неухильно підтримується одним поколінням студентів за іншим. І не лише студентів. Книга «Вживання та зловживання біології» видатного соціального антрополога Маршалла Салінса могла би скромно залишатись у тіні, якби її не проголосили «спустошливою атакою» на «соціобіологію». Наступна цитата, в контексті того, чи міг би родинний добір працювати у людей, є чи не занадто яскравою, щоби бути правдою:
Мимохідь треба відзначити, що епістеміологічні проблеми, представлені відсутністю лінгвістичної підтримки розрахунку коефіцієнтів спорідненості, призводять до серйозного недоліку теорії родинного добору. Адже дробові числа зустрічаються в мовах світу дуже рідко, з'являючись лише в індоєвропейській та давніх цивілізаціях Близького й Далекого Сходу, але будучи загалом відсутніми серед так званих примітивних народів. Мисливці та збирачі зазвичай не мають систем підрахунку більше, ніж до трьох. Я утримуюсь від коментарів ще більшої проблеми того, як тварини мають визначати, що коефіцієнт спорідненості (наприклад, двоюрідних братів) = 1/8
Це не вперше, коли мені доводиться цитувати цей дуже показовий уривок, і я можу також процитувати свою власну доволі жорстку відповідь на нього зі статті «Дванадцять непорозумінь родинного добору»:
На жаль для Салінса, він піддався спокусі «утриматись від коментарів» того, як тварини мають «визначати» коефіцієнт спорідненості. Сама абсурдність цієї ідеї, яку він намагався висміяти, мала б увімкнути в нього у мозку сигнал тривоги. Мушля равлика — це досконала логарифмічна спіраль, але де равлик тримає свої логарифмічні таблиці; як, по суті, він їх читає, якщо кришталик його ока не має «лінгвістичної підтримки» для розрахунку, коефіцієнту переломлення? Яким чином зелені рослини «визначають» формулу хлорофілу?
Річ у тім, що, якби ви задумались про анатомію, фізіологію чи ледь не будь-який аспект біології, а не лише про поведінку, як це робив Салінс, то прийшли би до тієї самої неіснуючої проблеми. Повний опис ембріонального розвитку будь-якої частини організму тварини чи рослини потребує складної математики, але це не означає, що тварина чи рослина сама повинна бути обдарованим математиком! Дуже високі дерева зазвичай мають величезні підпірки, які, неначе крила, виступають з основи їхніх стовбурів. У межах будь-якого виду, чим вище дерево, тим відносно більші його підпірки. Загальноприйнято, що форма та розмір цих підпірок близькі до економічного оптимуму для утримання дерева у вертикальному стані, хоча інженерові знадобилися б доволі непрості математичні розрахунки, щоби це продемонструвати. Салінс чи хтось інший ніколи не став би сумніватися в теорії, що лежить в основі підпірок, на тій простій підставі, що дерева не мають математичного досвіду для проведення таких розрахунків. Чому тоді порушується проблема особливого випадку поведінки, якій сприяє родинний добір?..."
… Тоді, в далекому 2002-му я думала, що інформацією можуть оперувати лише живі об’єкти (ну або об’єкти, породжені розумною діяльністю, типу комп’ютерів). Але, чорт забирай, он планети і астероїди обертаються навколо Сонця по еліптичним орбітам. Але ж у них теж немає можливості розрахувати свою траєкторію, вони не вміють розв’язувати квадратних (чи яких там ще) рівнянь, це ж просто шматки речовини, набагато простіші за живі організми.
Словом, я відчуваю, що інформація існує об’єктивно, незалежно від наявності суб’єктів, здатних сприймати її як інформацію. От тільки не уявляю, в якому напрямку шукати, як взагалі підступитися до дослідження цієї проблеми.
(Так, я в курсі, що мої уявлення про фізику дещо примітивні. Як мене навчили в школі, що матерія буває двох видів: речовина і поле, так я і користуюся цим формулюванням.)
Через деякий час я відмовилася від цієї теорії, оскільки по-перше не змогла нормально сформулювати, на які ж об’єкти впливає інформація, а по-друге шляхом якихось міркувань я дійшла висновку, що інформація – це не вид матерії, а просто властивість, що випливає з фізико-хімічних властивостей об’єктів.
Але ідея про систему еволюцій змусила мене знову повернутися до цієї теорії. Адже стрибок від еволюції неживої природи до біологічної, а також стрибок від біологічної до культурної еволюції він же явно лежить в інформаційній площині.
Спроби почитати Вікіпедію ні до чого не призвели. Там інформація визначається як щось таке, чим може оперувати тільки хтось розумний. Наводяться синоніми типу "роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта".
Панове, а як же генетична інформація? У ДНК немає можливості щось роз’яснювати, тлумачити, оперувати фактами і поняттями. Але разом з тим вона пречудово кодує інформацію про організм, копіює її, передає наступним поколінням. І ця інформація так само пречудово зчитується і використовується об’єктами, які теж не мають жодного уявлення про факти, події і т.д.
У зв’язку з цим хочу зацитувати Докінза про складні "розрахунки", які роблять живі організми.
"Помилкове уявлення про те, що теорія родинного добору вимагає просто нереальної вправності тварин у розрахунках, неухильно підтримується одним поколінням студентів за іншим. І не лише студентів. Книга «Вживання та зловживання біології» видатного соціального антрополога Маршалла Салінса могла би скромно залишатись у тіні, якби її не проголосили «спустошливою атакою» на «соціобіологію». Наступна цитата, в контексті того, чи міг би родинний добір працювати у людей, є чи не занадто яскравою, щоби бути правдою:
Мимохідь треба відзначити, що епістеміологічні проблеми, представлені відсутністю лінгвістичної підтримки розрахунку коефіцієнтів спорідненості, призводять до серйозного недоліку теорії родинного добору. Адже дробові числа зустрічаються в мовах світу дуже рідко, з'являючись лише в індоєвропейській та давніх цивілізаціях Близького й Далекого Сходу, але будучи загалом відсутніми серед так званих примітивних народів. Мисливці та збирачі зазвичай не мають систем підрахунку більше, ніж до трьох. Я утримуюсь від коментарів ще більшої проблеми того, як тварини мають визначати, що коефіцієнт спорідненості (наприклад, двоюрідних братів) = 1/8
Це не вперше, коли мені доводиться цитувати цей дуже показовий уривок, і я можу також процитувати свою власну доволі жорстку відповідь на нього зі статті «Дванадцять непорозумінь родинного добору»:
На жаль для Салінса, він піддався спокусі «утриматись від коментарів» того, як тварини мають «визначати» коефіцієнт спорідненості. Сама абсурдність цієї ідеї, яку він намагався висміяти, мала б увімкнути в нього у мозку сигнал тривоги. Мушля равлика — це досконала логарифмічна спіраль, але де равлик тримає свої логарифмічні таблиці; як, по суті, він їх читає, якщо кришталик його ока не має «лінгвістичної підтримки» для розрахунку, коефіцієнту переломлення? Яким чином зелені рослини «визначають» формулу хлорофілу?
Річ у тім, що, якби ви задумались про анатомію, фізіологію чи ледь не будь-який аспект біології, а не лише про поведінку, як це робив Салінс, то прийшли би до тієї самої неіснуючої проблеми. Повний опис ембріонального розвитку будь-якої частини організму тварини чи рослини потребує складної математики, але це не означає, що тварина чи рослина сама повинна бути обдарованим математиком! Дуже високі дерева зазвичай мають величезні підпірки, які, неначе крила, виступають з основи їхніх стовбурів. У межах будь-якого виду, чим вище дерево, тим відносно більші його підпірки. Загальноприйнято, що форма та розмір цих підпірок близькі до економічного оптимуму для утримання дерева у вертикальному стані, хоча інженерові знадобилися б доволі непрості математичні розрахунки, щоби це продемонструвати. Салінс чи хтось інший ніколи не став би сумніватися в теорії, що лежить в основі підпірок, на тій простій підставі, що дерева не мають математичного досвіду для проведення таких розрахунків. Чому тоді порушується проблема особливого випадку поведінки, якій сприяє родинний добір?..."
… Тоді, в далекому 2002-му я думала, що інформацією можуть оперувати лише живі об’єкти (ну або об’єкти, породжені розумною діяльністю, типу комп’ютерів). Але, чорт забирай, он планети і астероїди обертаються навколо Сонця по еліптичним орбітам. Але ж у них теж немає можливості розрахувати свою траєкторію, вони не вміють розв’язувати квадратних (чи яких там ще) рівнянь, це ж просто шматки речовини, набагато простіші за живі організми.
Словом, я відчуваю, що інформація існує об’єктивно, незалежно від наявності суб’єктів, здатних сприймати її як інформацію. От тільки не уявляю, в якому напрямку шукати, як взагалі підступитися до дослідження цієї проблеми.
