Об'єктивне і суб'єктивне право

[marynochka]

Одна із багатьох проблем юридичної науки в тому, що термін «право» вживається у двох значеннях: «об’єктивне право» і «суб’єктивне право». Ще й звучать вони так ніби це різновиди одного якогось явища, хоча насправді це омоніми.

Об’єктивне право – це сукупність правил поведінки, [забезпечені державою]. Англійською, очевидно, law. А суб’єктивне право – це можливість людини, [забезпечена державою]. Англійською – right.

Слова «забезпечені державою», я взяла в квадратні дужки, бо їхня роль у цих поняттях різна. Якщо правила поведінки не забезпечені державним примусом – це вже не об’єктивне право, а моральні норми (мені не подобається термін мораль, але для наших цілей він поки що годиться). Якщо ж із визначення про суб’єктивне право прибрати державний примус – воно все-одно залишиться суб’єктивним правом: можливостями чи бажаннями людини.

До чого я це взагалі.
Ось Наталія Толмачова пише про різні концепції права і коротко підсумовує:
«1. Право = державний закон; за межами закону нема ніякого права.
2. Право ширше, ніж закон; закон може співпадати з правом, а може протирічити йому.
3. Право не сумісне з державним законом; будь-який закон неправовий.»

Дві другі концепції явно суперечать нашому визначенню об’єктивного права (а інших чітких визначень в тексті не дається). Тому я спробувала переписати їх і в мене вийшло ось що:

"2. Моральні норми ширші, ніж об’єктивне право (закон); об’єктивне право (закон) може співпадати із суспільною мораллю, а може протирічити їй.
3. Моральні норми не сумісні з державним законом; будь-який закон аморальний".

Не ідеально, звичайно, але принаймні усуває протиріччя між першою і другою концепціями права.

А щодо третьої я напишу окремо, чим вона мені так категорично не подобається.

упд: дискусія на фейсбуку