Бежева і пурпурова проза
Aug. 25th, 2018 05:37 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaДізналася сьогодні про такі терміни як "бежева" (лаконічна, змістовна) та "пурпурна" (насичена описами і деталями) проза.
Эрнест Хемингуэй сформулировал «принцип айсберга»: «Красота движения айсберга оттого, что только восьмая часть его — над водой. Если прозаик знает предмет, он может опустить массу деталей, но читатель, пусть с предметом незнакомый, испытает те же чувства, как если бы автор описывал каждую мелочь. Литератор, который предмета не знает и оттого опускает детали, оставляет в произведении одни лишь дыры».
"Бежевою прозою" писав, зокрема, Джек Лондон.
А от Бальзак, на якого я недавно плювалася, - це очевидно, пурупурова.
Шкода, що ці терміни маловідомі. Можна було б писали в анотаціях, щоб одразу повідомляти читача, хто є хто.
Колись Руслана Радчук під враженням творчості Софії Андрухович давала майстер-клас по пурупровій прозі (без цього терміну, звичайно). Залишу тут, щоб не загубився.
"Колись в школі помилково вважалось, що я класно пишу твори. Однокласниця попросила майстер-клас, бо щось в неї не получалось. Каже, от шо писати? Про що? Як?
Ну я і дала майстер-клас "Як я провела літо". Кажу: от береш прості речення.
"Ми ходили з друзями на річку. Я розстелила на березі коврика і лягла на ньому. Хлопці заходились кидати в воду камінці. Один камінець влучив в рибалку. Він почав на нас кричати. Ми забрали наші речі і втікли. "
І добавляєш прикметники і модальники - доливаєш води.
"Одного разу ми ходили з близькими друзями на нашу річку. Я охайно розстелила на порослому травою березі картатого коврика і зручно лягла на ньому. Хлопці заходились кидати в тиху воду кругленькі камінці. Один невеличкий камінець випадково влучив в рибалку. Він почав на нас сердито кричати. Ми швиденько забрали наші розкладені речі і хутко втікли. "
А потім додаєш широкими мазками поетики, знову ж таки, в жодному разі не шкодуючи прикметників і слів.
"Одного разу літнім розпеченим днем ми ходили з близькими друзями на нашу річечку, що тихо несе за містом свої брунаті води поміж струнким очеретом і плакучими вербами. Я охайно розстелила на порослому вже по літньому пожухлою травою березі старенького картатого коврика, акуратно розправивши складочки і зручно вмостилась на ньому, підперши засмаглими руками рум'яні щічки. В моїх карих оченятах відображались і ніби скляна поверхня води, і бабка, що всілась на очерет, і латаття, що ніби дрімало. Метушливі хлопці, не здатні до спокійного споглядання (ох, ці хлопці, хіба вони можуть всидіти спокійно бодай хвилинку?), заходились наввипередки кидати в тиху воду кругленькі камінці, що познаходили на крутому березі в нагрітому літнім сонцем піску. І тут раптом один невеличкий камінець необачного розбишаки випадково влучив в рибалку, що сховався на протилежному березі у верболозі і вже третю годину чатував на полохливого карася. Роззлючений рибалка в крислатому подертому капелюсі і шортах, з яких стирчали волохаті ноги, заходився на нас сердито кричати, гримаючи кулаком, не шкодуючи епітетів, обіцяючи страшні кари (двокрапка) надерти вуха, пожалітись батькам, викликати міліцію і відшмагати гілкою верболозу, яку вже навіть приготувався виламати. Ми, чемні дітлахи, наполохані такими гнівними погрозами, вирішили не жартувати і швиденько, поквапцем забрали наші розкладені на березі речі і хутко накивали п'ятами."
Це я читаю Софію Андрухович "Сьомгу". Окремо хочу зауважити, що це не критика, тим більше не доведи господи не професійна критика. Це навіть не відгук, а зойк, просто відчуття і спогади звичайного пересічного читача, які виникли в процесі читання. Книжку варто прочитати, щоб скласти своє індивідуальне враження."
А от цікаво, хто з українських сучасних письменників пише "бежевою прозою".
Эрнест Хемингуэй сформулировал «принцип айсберга»: «Красота движения айсберга оттого, что только восьмая часть его — над водой. Если прозаик знает предмет, он может опустить массу деталей, но читатель, пусть с предметом незнакомый, испытает те же чувства, как если бы автор описывал каждую мелочь. Литератор, который предмета не знает и оттого опускает детали, оставляет в произведении одни лишь дыры».
"Бежевою прозою" писав, зокрема, Джек Лондон.
А от Бальзак, на якого я недавно плювалася, - це очевидно, пурупурова.
Шкода, що ці терміни маловідомі. Можна було б писали в анотаціях, щоб одразу повідомляти читача, хто є хто.
Колись Руслана Радчук під враженням творчості Софії Андрухович давала майстер-клас по пурупровій прозі (без цього терміну, звичайно). Залишу тут, щоб не загубився.
"Колись в школі помилково вважалось, що я класно пишу твори. Однокласниця попросила майстер-клас, бо щось в неї не получалось. Каже, от шо писати? Про що? Як?
Ну я і дала майстер-клас "Як я провела літо". Кажу: от береш прості речення.
"Ми ходили з друзями на річку. Я розстелила на березі коврика і лягла на ньому. Хлопці заходились кидати в воду камінці. Один камінець влучив в рибалку. Він почав на нас кричати. Ми забрали наші речі і втікли. "
І добавляєш прикметники і модальники - доливаєш води.
"Одного разу ми ходили з близькими друзями на нашу річку. Я охайно розстелила на порослому травою березі картатого коврика і зручно лягла на ньому. Хлопці заходились кидати в тиху воду кругленькі камінці. Один невеличкий камінець випадково влучив в рибалку. Він почав на нас сердито кричати. Ми швиденько забрали наші розкладені речі і хутко втікли. "
А потім додаєш широкими мазками поетики, знову ж таки, в жодному разі не шкодуючи прикметників і слів.
"Одного разу літнім розпеченим днем ми ходили з близькими друзями на нашу річечку, що тихо несе за містом свої брунаті води поміж струнким очеретом і плакучими вербами. Я охайно розстелила на порослому вже по літньому пожухлою травою березі старенького картатого коврика, акуратно розправивши складочки і зручно вмостилась на ньому, підперши засмаглими руками рум'яні щічки. В моїх карих оченятах відображались і ніби скляна поверхня води, і бабка, що всілась на очерет, і латаття, що ніби дрімало. Метушливі хлопці, не здатні до спокійного споглядання (ох, ці хлопці, хіба вони можуть всидіти спокійно бодай хвилинку?), заходились наввипередки кидати в тиху воду кругленькі камінці, що познаходили на крутому березі в нагрітому літнім сонцем піску. І тут раптом один невеличкий камінець необачного розбишаки випадково влучив в рибалку, що сховався на протилежному березі у верболозі і вже третю годину чатував на полохливого карася. Роззлючений рибалка в крислатому подертому капелюсі і шортах, з яких стирчали волохаті ноги, заходився на нас сердито кричати, гримаючи кулаком, не шкодуючи епітетів, обіцяючи страшні кари (двокрапка) надерти вуха, пожалітись батькам, викликати міліцію і відшмагати гілкою верболозу, яку вже навіть приготувався виламати. Ми, чемні дітлахи, наполохані такими гнівними погрозами, вирішили не жартувати і швиденько, поквапцем забрали наші розкладені на березі речі і хутко накивали п'ятами."
Це я читаю Софію Андрухович "Сьомгу". Окремо хочу зауважити, що це не критика, тим більше не доведи господи не професійна критика. Це навіть не відгук, а зойк, просто відчуття і спогади звичайного пересічного читача, які виникли в процесі читання. Книжку варто прочитати, щоб скласти своє індивідуальне враження."
А от цікаво, хто з українських сучасних письменників пише "бежевою прозою".
no subject
Date: 2018-08-30 09:22 pm (UTC)З сучасних українських, бежевою - гхм... ну, Винничук же? Яким би він гамнюком у житті не був, у літературі він - визначна й визначальна постать. Ушкалов теж - представник бежевого табору. Табору беженців, так би мовити :)
Значно важче згадати письменників, котрі гармонійно писали пурпурову прозу. У мене в пам'яті тільки один такий сплив, і то зовсім не український і не сучасний - Рабле :)