(no subject)

[marynochka]

Слухаю перший альбом Земфіри. Наскільки її божевільні тексти були співзвучні моєму тодішньому стану. Який же тоді капець був у тому 99-му, на першому курсі універу. Із відмінниці, яка схоплює все на льоту, я раптом перетворилася на людину, яка вчилася по принципу "смотрю в книгу - вижу фигу". Щось на зразок героїв "Віта ностра" Дяченків, які зубрили безсистемний набір звуків. Правда викладачі не були садистами. Зате раптово з*ясувалося, що в мене великі проблеми із встановленням нових соціальних звя*зків (до цих пір не можу точно зрозуміти, чому саме). Це при тому, що навколо було купа класних і цікавих людей. Ну і плюс до всього нове велике безнадійне кохання, куди ж без цього (але з таким я мала справу раніше, так що це була принаймні не нова проблема).

Потім все устаканилось якось, звичайно. Але все-одно той час сприймається мною як найбільш значимий, найбільш насичений емоціями і ключовими моментами період. Тоді мені частково відкрилося, що я таке насправді.