(no subject)

[marynochka]

Мене дуже зворушили останні слова марсохода Опортьюніті, я написала пост у фейсбуку. На що мені слушно зауважили, що це не "усвідомлення смерті", а просто робота програми.

І от воно з одного боку так: це просто залізяка, створена людьми. А з іншого боку у цього марсохода так багато спільного із живими істотами.

Живі істоти виникли в процесі біологічної еваолюції. ЇЇ рушійною силою є реплікатори, гени. І живі істоти по факту машинами для поширення генів. Від простих днк в оболонці до різноманітних, мега-складних тварин.

Марсохід створений в процесі культурної еволюції. Щоб його зробити люди протягом тисячі поколінь отримували і передавали далі корисну інформацію. Від ідей палиці, якою можна стукнути, від ідеї числа до власне напівавтономного марсохода (і паралельно купи інших мега-крутих штук).

І що характерно і перед живими істотами, і перед марсоходом стоять схожі задачі. Де дістати енергію для функціонування? Як уникнути знищення чи пошкодження? Як зорієнтуватися у просторі? Як отримувати і передавати інформацію (і при тому потрібну).
І що характерно і в процесі біологічної еволюції і в процесі культурної ідея датчиків виявилася дуже продуктивною.

Тут ось недавно Марков писав про дрозофілу, з якою щось там зробили, і вона прожила рекордну кількість днів: 155. Так дрозофіли еволюціонують вже мільйони років. І живуть на рідній планеті. А космонавтиці ста років ще немає, не так уже багато поколінь космічних роботів змінилося. І він 16 років профункціонував на далекій планеті. Без ремонту і в напівавтономному режимі.

Так, я розумію, це всього-навсього залізяка. Але для цієї залізяки вдалося запрограмувати «бажання жити».

А живі істоти по великому рахунку це і є просто білкові утворення із запрограмованим бажанням жити.
 

Comments

[sposterig]

я і Станіслав Лем погоджуємось.