(no subject)
Feb. 19th, 2019 11:18 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaГарна стаття Марти Гулей про особливості психіки підлітків.
Як я і підозрювала, неповнолітні люди такі халеги переважно через те, що їм ще "не підвезли мізків". Але це справа наживна.
"Е — емоції
Точніше, не емоції як такі, а зчитування емоцій інших. Крута річ, правда ж? Втекти від кривдника, побачивши перші вияви злості, зрозуміти, чого хочуть ділові партнери за виразами їхніх облич, контролювати свою поведінку, щоби не травмувати близьких. І це все ми можемо, не просто можемо, а постійно робимо за допомогою мигдалин — такі невеличкі цятки в нашому мозку.
Ми можемо, а от підлітки не дуже. Трохи більше ніж 20 досліджень за останні 20 років показали, що підлітки інтерпретують емоції інших людей гірше, аніж дорослі (Del Piero et al., 2016). Наприклад, коли підліткам показували емоційно-нейтральні фотографії людей, то юні особи зчитували з цих малюночків майже увесь спектр негативних емоцій, також вони путали смуток зі страхом чи агресією, а співчуття з любов’ю."
І тут стає зрозумілим, чому такою актуальною порада Юлії Гіппенрейтер говорити із дітьми про свої емоції ротом і "я - повідомленнями". Самі вони можуть не здогадатися, що здогадалка ще не виросла.
Або ось прикольне:
" ... відповідали на запитання люди, лежачи в томографі, а вчені розглядали потім знімки їхнього мозку. І виявилось, що в дорослих активізувались ті частини мозку, що відповідають за оцінку наслідків, а в підлітків — ті, що відповідали за обдумування. Тобто дорослі думали приблизно так: «Стрибнути з даху? -> Хто мене потім з асфальту відшкрібатиме? -> Ні, дякую», а підлітки в цей час: «З даху? -> А однокласники бачитимуть? -> А дах із червоної черепиці? -> Зима чи літо? -> Хто сусіди? -> Нуууу…. Напевно нє, але якщо Поля буде, то, може, і стрибну». Тобто немає чіткого розуміння наслідку, підліток зосереджеджується на обдумуванні процесу"
От жеж бідосі. І ми ж, очевидно, були такими самими, тільки забули. Очевидно просто неприємно пам'ятати про себе таке.
Як я і підозрювала, неповнолітні люди такі халеги переважно через те, що їм ще "не підвезли мізків". Але це справа наживна.
"Е — емоції
Точніше, не емоції як такі, а зчитування емоцій інших. Крута річ, правда ж? Втекти від кривдника, побачивши перші вияви злості, зрозуміти, чого хочуть ділові партнери за виразами їхніх облич, контролювати свою поведінку, щоби не травмувати близьких. І це все ми можемо, не просто можемо, а постійно робимо за допомогою мигдалин — такі невеличкі цятки в нашому мозку.
Ми можемо, а от підлітки не дуже. Трохи більше ніж 20 досліджень за останні 20 років показали, що підлітки інтерпретують емоції інших людей гірше, аніж дорослі (Del Piero et al., 2016). Наприклад, коли підліткам показували емоційно-нейтральні фотографії людей, то юні особи зчитували з цих малюночків майже увесь спектр негативних емоцій, також вони путали смуток зі страхом чи агресією, а співчуття з любов’ю."
І тут стає зрозумілим, чому такою актуальною порада Юлії Гіппенрейтер говорити із дітьми про свої емоції ротом і "я - повідомленнями". Самі вони можуть не здогадатися, що здогадалка ще не виросла.
Або ось прикольне:
" ... відповідали на запитання люди, лежачи в томографі, а вчені розглядали потім знімки їхнього мозку. І виявилось, що в дорослих активізувались ті частини мозку, що відповідають за оцінку наслідків, а в підлітків — ті, що відповідали за обдумування. Тобто дорослі думали приблизно так: «Стрибнути з даху? -> Хто мене потім з асфальту відшкрібатиме? -> Ні, дякую», а підлітки в цей час: «З даху? -> А однокласники бачитимуть? -> А дах із червоної черепиці? -> Зима чи літо? -> Хто сусіди? -> Нуууу…. Напевно нє, але якщо Поля буде, то, може, і стрибну». Тобто немає чіткого розуміння наслідку, підліток зосереджеджується на обдумуванні процесу"
От жеж бідосі. І ми ж, очевидно, були такими самими, тільки забули. Очевидно просто неприємно пам'ятати про себе таке.
no subject
Date: 2019-02-19 10:21 am (UTC)no subject
Date: 2019-02-19 08:51 pm (UTC)Але мені здається, що справа не стільки в розмірі, скільки у відсутності необхідних зв'язків у відповідних зонах.