Формула любові
Jul. 5th, 2019 08:28 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaМені не дуже подобається слово «любов». Занадто вже багато всякого суперечливого воно означає в суспільній свідомості. З одного боку «любов зла», «серцю не накажеш», а з іншого «полюби ближнього свого», «дитину треба любить» і т.д. Так «не накажеш» чи «треба»? І якщо таки треба любити, то що конкретно треба зробить? Яким фібром душі поворушить-то?
І буквально осього до мене дійшло. Любов складається з двох частин: позитивне ставлення до людини і небайдужість до того, що людина думає та відчуває, активна емпатія (цей термін я тільки що вигадала, не кидайте тапками) . Здається, що ці два елементи тотожні, але насправді ні.
Позитивне ставлення, воно дійсно мало залежить від волі його носія. Саме про цю складову я колись придумала тест на ідеальну любов. А от активна емпатія містить як емоційний, так і вольовий аспект. Мені не пофіг, що ти відчуваєш, не пофіг, боляче тобі чи ні. Я постараюсь зрозуміти, що там відбувається у твоїй душі і постараюся не завдати болю. А якщо завдам – мені буде прикро, я дам тобі це зрозуміти і постараюсь виправити.
Мені здається, це досить робоча концепція. Треба любити дитину – це значить треба спробувати зрозуміти її, що там робиться у тій голівці, чим вона живе, а не просто турбуватися, завдаючи добра згідно свого уявлення. Бо в дитини уявлення про добро може сильно відрізнятися від мого. Та й з іншими людьми у різних ситуаціях, по великому рахунку, все те ж саме.
Власне прагнення емоційно зрозуміти іншого штука дуже корисна в повсякденному житті. У відомій пісеньці про чиновників співається:
Наша служба сложна изначально
Надо знать, что желает начальник,
Угадать, согласиться, не спорить…
Власне так воно і є: в чиновників пречудово розвивається це вміння: вгадувати, що хоче і чим дише керівник. Нехай лише в необхідних межах, але все ж. Без цього ні одного документа не підпишеш. Але, зверніть увагу, до, так би мовити, клієнтів держустанови держслужбовці свій навик емпатії не застосовують (що підтверджує її вольовий аспект).
А все тому, що оця спроба зрозуміти, що відчуває інша людина (а тим більше діяти, із врахуванням цього), вона дуже енергозатратна. Це неможливо робити постійно навіть для близьких людей . Воно й не треба постійно, зазвичай ми користуємося простішими, загальновідомими формулами типу «золотого правила» або «око за око». Але коли таки трапляється, що комусь не пофіг до твоїх відчуттів – це особливо цінно і дає сили жити.
І буквально осього до мене дійшло. Любов складається з двох частин: позитивне ставлення до людини і небайдужість до того, що людина думає та відчуває, активна емпатія (цей термін я тільки що вигадала, не кидайте тапками) . Здається, що ці два елементи тотожні, але насправді ні.
Позитивне ставлення, воно дійсно мало залежить від волі його носія. Саме про цю складову я колись придумала тест на ідеальну любов. А от активна емпатія містить як емоційний, так і вольовий аспект. Мені не пофіг, що ти відчуваєш, не пофіг, боляче тобі чи ні. Я постараюсь зрозуміти, що там відбувається у твоїй душі і постараюся не завдати болю. А якщо завдам – мені буде прикро, я дам тобі це зрозуміти і постараюсь виправити.
Мені здається, це досить робоча концепція. Треба любити дитину – це значить треба спробувати зрозуміти її, що там робиться у тій голівці, чим вона живе, а не просто турбуватися, завдаючи добра згідно свого уявлення. Бо в дитини уявлення про добро може сильно відрізнятися від мого. Та й з іншими людьми у різних ситуаціях, по великому рахунку, все те ж саме.
Власне прагнення емоційно зрозуміти іншого штука дуже корисна в повсякденному житті. У відомій пісеньці про чиновників співається:
Наша служба сложна изначально
Надо знать, что желает начальник,
Угадать, согласиться, не спорить…
Власне так воно і є: в чиновників пречудово розвивається це вміння: вгадувати, що хоче і чим дише керівник. Нехай лише в необхідних межах, але все ж. Без цього ні одного документа не підпишеш. Але, зверніть увагу, до, так би мовити, клієнтів держустанови держслужбовці свій навик емпатії не застосовують (що підтверджує її вольовий аспект).
А все тому, що оця спроба зрозуміти, що відчуває інша людина (а тим більше діяти, із врахуванням цього), вона дуже енергозатратна. Це неможливо робити постійно навіть для близьких людей . Воно й не треба постійно, зазвичай ми користуємося простішими, загальновідомими формулами типу «золотого правила» або «око за око». Але коли таки трапляється, що комусь не пофіг до твоїх відчуттів – це особливо цінно і дає сили жити.
