marynochka

Дуже задоволена, що таки поїхала на зустріч випускників. Привезла із села два важезних альбоми з фотками. Треба буде з ними розібратися, оцифрувати. Не знаю, тільки як краще: на фото чи на сканері.

А ще неочікувано закрила, як кажуть, один гештальд.

У мене є одна обезбашена однокласниця. Мати в неї була алкоголічкою і злодійкою, але і без матері у цієї баришні вистачало дурі і тоді і зараз. І вона мене всі роки (особливоо у страших класах) постійно діставала. Правда заради справедливості вона всіх діставала, але зі мною в неї був якийсь прям непримиренний і безпричинний конфлікт. Мої батьки були вчителями і були готові за мене завжди заступитися, я це знала, бо решта учнів (навіть більш обезбашеніших), мене не чіпали. З іншого ж боку я старалася не скаржитися на однокласників (і не погрожувала цим), не хотілося зайвий раз нагадувати про свою мажорність.

Але в одинадцятому класі, після того, як вона мене потягла за коси, а потім спробувала принизити на уроці (зошит забрала і почала передавать чи щось таке), я псіханула. Ухватила її за волосся тут же, на цьому ж уроці, і сказала, що, сука, так, зараз буде перерва і можливо ти мене поб*єш, але то буде твоя остання перерва.

На перерві ми обідали за одним столом з однокласниками, і вона лаяла мене останніми словами, сиплячи погрози наліво і направо, але і пальцем мене не зачепила. Решта людей напружено мовчали, не займаючи нічию сторону.

Після уроків я розповіла цю історію мамі, а вона вже татові. Ну а мій тато просто викликав її в учительську підсобку і у властивій йому емоційній манері сказав, що як вона мене ще раз зачепить, то він порубає її на шматочки і спустить в унітаз. Підсобка була влаштовала у давно неробочому туалеті, там ще залишались пісуари, хай непрацюючі, але було дуже наглядно.

Більше вона мене не чіпала. І екзамен здавала по предметах, які вели мої батьки. І вони чесно поставили їй бажану трійку, як і решті слабких учнів, що не знали нічого.

…
…і от учора вона напилася, згадала як діставала мене, згадала, як батько за мене заступився і сказала, що постійно мене діставала, бо дуже мені заздрила. Вона заздрила, що я гарно вчилася, а головне, що в мене такі гарні батьки, які мене любили. А її постійно шпиняли за те, що її батьки алкоголіки і злодії.

Цимес ситуації в тому, що я у житті не могла б подумати, що мені може заздрити хтось із однокласників. Це я їм заздрила: вони всі були здорові, а я з інвалідністю. Мої батьки вважали мої фізичні недоліки (не такі уже й важкі, чесно кажучи) найбільшим горем їхнього життя і це дуже мене засмучувало. А успіхи в навчанні в нашому класі якось не цінувалися (принаймні так мені здавалося).

Чому, о боги, люди вирішили затабуювати заздрість? Як іноді буває корисно сказати людині: «я тобі заздрю тому-то і тому-то». І ще корисніше зуміти сказати у відповідь: «ти маєш право мені заздрити».