Стійкість до абсурду
Aug. 9th, 2019 07:35 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaСьогодні виконувала дибільне завдання: рахувала на калькуляторі показники з вордовських файлів. По-хорошому, для них треба було б завести екселівську таблицю, але ця робота не моя, я заміняла колегу у відпустці. Зараз почни умнякать і робить таблицю, того й дивись цю роботу навісять на мене.
У зв’язку з цим зробила чергове геніальне відкриття. Для ефективного існування в людському суспільстві мало мати розвинений раціональний та емоційний інтелекти, про які я писала раніше. Потрібна ще одна якість. Я б її назвала стійкість до дибілізму або стійкість до абсурду. Чорт її знає про що це: про емоції чи про розум. Скоріше це щось на стику.
От є гарний радянський науковопопулярний фільм «Я и другие». Всі його бачили, напевне, це там де діток примушували сказати на чорну пірамідку біла. Класичний газлайтинг, але про це я можливо напишу колись пізніше. Так от: стійкість до абсурду - це здатність сказати собі «я бачу, що пірамідка чорна, але я скажу, що вона біла, бо так безпечніше». При цьому треба бути уважним до обстановки і при найменшій нагоді сказати, що пірамідка таки чорна, якщо обстановка зміниться на більш придатну.
Функціонування в умовах абсурду викликає сильні страждання від когнітивного дисонансу. Деякі люди не витримують і починають щиро виправдовувати хєрню. «Деякі люди», ха. Так я сама так робила постійно. Наприклад колись доводила, що шкільна система хороша. Ну або агітувала за обов’язкове розмноження. А можливо і зараз так роблю, не помічаючи самообману. Але я більше так не хочу. Я постараюсь більше так не робити.
А в деяких людей рівень стійкості до абсурду занизький і це реально заважає їм займатися діяльністю, яка інтелектуально їм по силах. І знову я вживаю евфемізм «деякі люди», а сама в свій час не змогла написати дисертацію. І, як я зараз розумію, це не тому що я недостатньо розумна чи недостатньо працьовита. Ні, я і розумна, і працьовита, і відповідальна. Але я не можу займатися наукою, яка не має об’єкта і не використовує науковий метод. Я не можу регулярно казати на чорне, що воно біле (тим більше без винагороди за це). Це занадто високий рівень абсурду для мене.
Разом з тим, моєї стійкості вистачає для того, щоб працювати на державній службі або займатися юриспруденцією в інших сферах. Ідіотизм висмоктує всі соки, я повертаюся замучена після кожного робочого дня, хоча здавалося б не робила нічого важкого ні фізично, ні розумово. І в цьому його підступність: адже ти не можеш отримати співчуття від інших, від чого ти там втомилася.
Що з цим робити, я не знаю. Як підвищити свою стійкість до абсурду, як не страждати в умовах його засилля? Дуже допомагає спілкування з адекватними і підтримуючими людьми, допомагає приємна діяльність, домагають ситуації самоствердження. Алкоголь допомагає лише у сполученні із вищеперахованим. Але всі ці заходи це ніби латання пробоїн у днищі корабля: підлатали, викачали воду і пливемо далі. І це мені ще пощастило, що таке є. Але як зробити це днище броньованим, щоб йому не були страшні ніякі айсберги абсурду? Повторюся: не знаю. Але якщо питання поставити правильно, це підвищує вірогідність знайти на нього відповідь.
У зв’язку з цим зробила чергове геніальне відкриття. Для ефективного існування в людському суспільстві мало мати розвинений раціональний та емоційний інтелекти, про які я писала раніше. Потрібна ще одна якість. Я б її назвала стійкість до дибілізму або стійкість до абсурду. Чорт її знає про що це: про емоції чи про розум. Скоріше це щось на стику.
От є гарний радянський науковопопулярний фільм «Я и другие». Всі його бачили, напевне, це там де діток примушували сказати на чорну пірамідку біла. Класичний газлайтинг, але про це я можливо напишу колись пізніше. Так от: стійкість до абсурду - це здатність сказати собі «я бачу, що пірамідка чорна, але я скажу, що вона біла, бо так безпечніше». При цьому треба бути уважним до обстановки і при найменшій нагоді сказати, що пірамідка таки чорна, якщо обстановка зміниться на більш придатну.
Функціонування в умовах абсурду викликає сильні страждання від когнітивного дисонансу. Деякі люди не витримують і починають щиро виправдовувати хєрню. «Деякі люди», ха. Так я сама так робила постійно. Наприклад колись доводила, що шкільна система хороша. Ну або агітувала за обов’язкове розмноження. А можливо і зараз так роблю, не помічаючи самообману. Але я більше так не хочу. Я постараюсь більше так не робити.
А в деяких людей рівень стійкості до абсурду занизький і це реально заважає їм займатися діяльністю, яка інтелектуально їм по силах. І знову я вживаю евфемізм «деякі люди», а сама в свій час не змогла написати дисертацію. І, як я зараз розумію, це не тому що я недостатньо розумна чи недостатньо працьовита. Ні, я і розумна, і працьовита, і відповідальна. Але я не можу займатися наукою, яка не має об’єкта і не використовує науковий метод. Я не можу регулярно казати на чорне, що воно біле (тим більше без винагороди за це). Це занадто високий рівень абсурду для мене.
Разом з тим, моєї стійкості вистачає для того, щоб працювати на державній службі або займатися юриспруденцією в інших сферах. Ідіотизм висмоктує всі соки, я повертаюся замучена після кожного робочого дня, хоча здавалося б не робила нічого важкого ні фізично, ні розумово. І в цьому його підступність: адже ти не можеш отримати співчуття від інших, від чого ти там втомилася.
Що з цим робити, я не знаю. Як підвищити свою стійкість до абсурду, як не страждати в умовах його засилля? Дуже допомагає спілкування з адекватними і підтримуючими людьми, допомагає приємна діяльність, домагають ситуації самоствердження. Алкоголь допомагає лише у сполученні із вищеперахованим. Але всі ці заходи це ніби латання пробоїн у днищі корабля: підлатали, викачали воду і пливемо далі. І це мені ще пощастило, що таке є. Але як зробити це днище броньованим, щоб йому не були страшні ніякі айсберги абсурду? Повторюся: не знаю. Але якщо питання поставити правильно, це підвищує вірогідність знайти на нього відповідь.
