marynochka

Якщо прийняти за робочу гіпотезу, що сенс життя людини в сприйнятті, обробці, та поширенні інформації, то можна дати таке визначення особистості. Особистість – це інформаційна сутність, яка в індивідуальний спосіб сприймає, обробляє та поширює інформацію. Ця сутність складається із різноманітних патернів мислення (я не впевнена, що вживаю цей термін правильно, прошу не прискіпуватись). Наприклад одним із важливих патернів моєї особистості є любов до точних формулювань та звичка доколупуватись до суті (багатьох це бісить, я в курсі).

Деякі з патернів мислення стандартні, деякі індивідуальні. Деякі копіюються з інших особистостей, деякі виникають самі. Це можна порівняти з генотипом: генів у популяції обмежений набір, а генотип у кожного організму індивідуальний. Іноді внаслідок мутацій виникають нові гени. Деякі з них виявляються корисними для популяції і передаються далі. Так і нові патерни, що виявилися корисними, можна передати іншим людям. І що особливо класно не тільки дітям, але й усім бажаючим.

Але не для кожного очевидний той факт, що у нашій голові є місце для дуже багатьох особистостей. Так, наприклад у Біллі Мілігана було 23 особистості. І справа не тільки в тому, що він був психічно хворий. Суть його психічної хвороби в тому, що всі ці особистості мали контроль над його поведінкою і свідомістю. У здорової ж людини це відбувається по-іншому.

Над нашою поведінкою має контроль лише одна особистість, наша власна. Але коли ми хочемо зрозуміти когось іншого, ми за допомогою наших дзеркальних нейронів копіюємо поведінково-мисленневі патерни цієї людини собі в мозок. Так у нас формується уявлення про цю людину, спрощена копія її особистості. Чим більше ми знаємо про цю людину, тим повніша і точніша ця копія (модель). Хоча ідеально нікого скопіювати звичайно ж неможливо.

Як виглядає таке копіювання гарно показано у п’ятому епізоді четвертого сезону Доктора Хауса про дзеркального пацієнта. Він внаслідок хвороби втратив зв'язок із власною особистістю і тому використовував чужі, геніально їх дзеркалячи. Ми теж постійно і миттєво копіюємо ключові патерни інших людей, так працює емоційний інтелект. Але оскільки ми здорові, то знаємо: ось це «Я», а ось це модель «я» іншої людини. Хоча іноді, звичайно, бувають накладки.

Із такою віртуальною моделлю іншої людини в голові дуже зручно працювати. Наприклад в неї можна потикати голками, щоб зрозуміти, де їй болить, і при цьому не завдавати болю реальній людині. Це відбувається у формі, знаєте таких уявних діалогів, всі ми їх вели у стилі «а що він скаже, якщо я скажу ось це» і т.д. Якщо знаєш людину давно, копія виходить дуже правдоподібна і тоді кажуть, що люди ніби вгадують думки одне одного (це наприклад про подружжя, що давно живе разом). Що тут вгадувати, коли ці думки генеруються особистістю в моїй же голові? Але така робота з дослідженням чужої особистості дуже емоційно затратна, її доцільно проводити лише для дуже близьких людей.

А ще ми вміємо створювати вигаданих особистостей. Письменники і сценаристи займаються цим на професійній основі. Для цього часто беруться ключові яскраві патерни реальних людей, яких називають прототипами. Вигадані особистості живуть за тими ж законами, що і справжні. Вони так само копіюються в мізки інших людей. Реальні люди працюють з моделями вигаданих персонажів, намагаються їх зрозуміти, співчувають їм (іноді сильніше ніж реальним людям), відчувають їхній біль як реальний. По-великому рахунку між ними не така уже й велика різниця.

Тому коли мене питають, чому для мене так важлива думка інших людей, чому я не можу її повністю ігнорувати, мені стає смішно. Всі ці інші люди автоматично скопійовані у мою голову. І я не можу силою волі стерти звідти їхні голоси (як не можна силою волі стерти спогади). Я можу лише перебити їх своїм впевненим «ці суки брешуть». І це дуже класно, коли на твій бік стає ще чийсь голос.