(no subject)

[marynochka]

Раніше я думала так: "От блін, тут треба роботу робить, а я вже годину подумки холіварю із своїми друзями". А зараз я думаю так "От блін, я тут подумки холіварю із своїми друзями, а вони мене смикають з якимись дурнуватими документами".

Мої постійні читачі, те що ви вже кілька днів спостерігаєте із щирим подивом, здається називається «просвітлення». На жаль не можу підібрати менш пафосного, але не знецінюючого слова.

Такий стан був у мене на першому курсі. Саме в такому стані я вийшла тоді за кафедру на останній лекції по риториці (це при тому, що решту лекцій я прогуляла), прочитала Некролог кукурудзяному качанові Симоненка і тут же отримала свій перший залік автоматом. Але тоді я не втрималась, стався нервовий зрив. Батьки закономірно повезли мене до мозгоправів, а ті замість того, щоб сказати, що зі мною все нормально, мені просто треба відпочинок і трішки хоч чиєїсь любові (то біш прийняття), почали ставити якісь діагнози типу неврозу. Один взагалі намагався переконати мою маму, що в мене немає інтелекту. Вона не повірила, звичайно, але повірила, що в мене щось негаразд із психікою.

Ні, ну я справилася звичайно, з психікою-то все гаразд було. Просто відпочила, послухала кожен день заспокійливу музику під виглядом дорогущої акупунктури і відійшла. Але всі ці двадцять років на моєму таланті розуміти людей стояло тавро псевдодіагнозу.

Як невмілі акушери проклялли назавжди моє тіло, так і невмілі мозгоправи на двадцять років прокляли мою душу.

Я пишу це зараз і я холодна як лід. Свою ненависть я пережила. І для мене це голий науковий факт.