Багата уява, частина 1: у професії
Sep. 14th, 2019 09:27 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaМені дуже багато хто робить зауваження, мовляв, я занадто багато уявляю того, чого немає. Люди, свята правдонька. А навіщо уявляти те, що є? Ну ось же воно уже є, його сприймати треба. А коли для висновку по якомусь питанню не вистачає якоїсь інформації – то її мусиш уявити. А де ще взяти? Це називається висування гіпотез. А потім гіпотези треба перевірить і хибні відкинуть. І от тут починаються проблеми, але про це іншим разом, мабуть.
При цьому зверніть увагу: я абсолютно не вмію вигадувати завідому брехню. Ні, лукавлю, якщо мені треба – я вмію. Мається на увазі, що я не вмію понавигадувати ельфів, орків, єдинорогів і написати про них цікаву історію. А коли мені треба збрехати – я просто намагаюся уявити, як реальні люди сприймуть неправдиву інформацію, у що повірять. Розумієте УЯВИТИ роботу тарганів у голові реальних людей, а не вигадати неіснуючих.
Хороша уява завжди служила мені вірою і правдою. Саме вона допомагала мені успішно займатися математикою та фізикою в школі. І, як не дивно, саме вона допомогла мені опанувати ненависну юриспруденцію, а потім успішно нею займатися. Складаючи документ, я не просто підбираю відповідні статті з нормативно-правових актів. Я намагаюся уявити, яке враження справить документ на того, кого мені треба.
Коли готувала судові документи – думала про те, що як сприйме мої писульки суддя. Один з моїх наставників-адвокатів говорив, що документ не повинен перевищувати двох сторінок 14-м шрифтом, бо у судді виникає ненависть до того писаки))) Ну це звичайно дуже завищені стандарти, але все ж суддям я стараюся не писати зайвий раз статті з Конституції. Зайвий об*єм, такі речі професійний юрист в документах все-одно пропускає. Ну принаймні я нормативне обгрунтування заявників пропускаю завжди.
На те є кілька причин. По-перше, юристи працюють з великою кількістю документів. А заяви бувають на 10-20 сторінок. Навіть стандартні 3-5 – це вже багато. Тому заяви я не вичитую, а сканую у пошуках фактажу, пропускаючи нормативне обгрунтування. (Відволічуся і скажу, що договори я читаю по-іншому, там треба шукати жуків, тому договори я теж сканую, але ретельніше і звертаючи увагу на характерні трігери). По-друге, і суддя, і я вже давно не студенти юрфаку, яким треба вивчити конституцію, що за дитинство?
Ну і по-третє: якщо мені буде потрібен текст статті нормативно-правового акту, на який посилається заявник, я не полінуюся і відкрию його на сайті Ради. Навіть якщо сто раз цитувала до цього. І справа навіть не в тому, що ці чортові заявники брешуть, як дишуть. Справа в тому, що навіть собі довіряти не можна. Сто раз таке було: пам*ятаю одну редакцію норми, а вона зовсім інша. Редакцію поміняли, або я тупо неправильно запам*ятала.
А от коли я пишу заяву в якийсь державний орган – о, тут у хід іде все: і Конституція, і всі зацарапані інструкції, і, блін, практика всіх судів, які змогла знайти. Хоча я пречудово знаю, що державні органи не керуються судовою практикою, а текст Конституції взагалі пропустять)))
Просто при написанні заяви в держорган моє завдання не тільки викласти потрібні факти (це я теж вмію робити), але й справити враження серйозного юриста, а не безтолкової бабусі-скаржниці.
Але, чесно кажучи, я не люблю писати такі заяви. Чоботар без чобіт. І пишу такі речі переважно на прохання одного свого товариша, який за це мене хвалить з усієї сили. Хтось скаже маніпуляція, а мені просто приємно, що моя робота хоч кимось цінується і навіть іноді приносить комусь користь.
А основний тип документів, які я пишу – це відповіді на заяви скаржників. І тут я думаю, на жаль, не про скаржника, а про те, чи підпише таку відповідь моє численне начальство. І уявляю, уявляю, уявляю, бо всі ці люди не висловлюють свою позицію прямо, бо це ж зайва відповідальність. І схоже на цій роботі моя уявлялка просто перегрілась до критичного рівня (((
Нда, цей лонгрід перевищив усі норми. Мабуть тому, що про роботу. Хоч я і кажу, що не люблю її, а як щось умієш, як щось двадцять років тече в твоїх жилах – то нікуди від цього не дінешся – це і є ти сама. Тому про недоліки своєї багатої уяви треба лабать другу частину.
При цьому зверніть увагу: я абсолютно не вмію вигадувати завідому брехню. Ні, лукавлю, якщо мені треба – я вмію. Мається на увазі, що я не вмію понавигадувати ельфів, орків, єдинорогів і написати про них цікаву історію. А коли мені треба збрехати – я просто намагаюся уявити, як реальні люди сприймуть неправдиву інформацію, у що повірять. Розумієте УЯВИТИ роботу тарганів у голові реальних людей, а не вигадати неіснуючих.
Хороша уява завжди служила мені вірою і правдою. Саме вона допомагала мені успішно займатися математикою та фізикою в школі. І, як не дивно, саме вона допомогла мені опанувати ненависну юриспруденцію, а потім успішно нею займатися. Складаючи документ, я не просто підбираю відповідні статті з нормативно-правових актів. Я намагаюся уявити, яке враження справить документ на того, кого мені треба.
Коли готувала судові документи – думала про те, що як сприйме мої писульки суддя. Один з моїх наставників-адвокатів говорив, що документ не повинен перевищувати двох сторінок 14-м шрифтом, бо у судді виникає ненависть до того писаки))) Ну це звичайно дуже завищені стандарти, але все ж суддям я стараюся не писати зайвий раз статті з Конституції. Зайвий об*єм, такі речі професійний юрист в документах все-одно пропускає. Ну принаймні я нормативне обгрунтування заявників пропускаю завжди.
На те є кілька причин. По-перше, юристи працюють з великою кількістю документів. А заяви бувають на 10-20 сторінок. Навіть стандартні 3-5 – це вже багато. Тому заяви я не вичитую, а сканую у пошуках фактажу, пропускаючи нормативне обгрунтування. (Відволічуся і скажу, що договори я читаю по-іншому, там треба шукати жуків, тому договори я теж сканую, але ретельніше і звертаючи увагу на характерні трігери). По-друге, і суддя, і я вже давно не студенти юрфаку, яким треба вивчити конституцію, що за дитинство?
Ну і по-третє: якщо мені буде потрібен текст статті нормативно-правового акту, на який посилається заявник, я не полінуюся і відкрию його на сайті Ради. Навіть якщо сто раз цитувала до цього. І справа навіть не в тому, що ці чортові заявники брешуть, як дишуть. Справа в тому, що навіть собі довіряти не можна. Сто раз таке було: пам*ятаю одну редакцію норми, а вона зовсім інша. Редакцію поміняли, або я тупо неправильно запам*ятала.
А от коли я пишу заяву в якийсь державний орган – о, тут у хід іде все: і Конституція, і всі зацарапані інструкції, і, блін, практика всіх судів, які змогла знайти. Хоча я пречудово знаю, що державні органи не керуються судовою практикою, а текст Конституції взагалі пропустять)))
Просто при написанні заяви в держорган моє завдання не тільки викласти потрібні факти (це я теж вмію робити), але й справити враження серйозного юриста, а не безтолкової бабусі-скаржниці.
Але, чесно кажучи, я не люблю писати такі заяви. Чоботар без чобіт. І пишу такі речі переважно на прохання одного свого товариша, який за це мене хвалить з усієї сили. Хтось скаже маніпуляція, а мені просто приємно, що моя робота хоч кимось цінується і навіть іноді приносить комусь користь.
А основний тип документів, які я пишу – це відповіді на заяви скаржників. І тут я думаю, на жаль, не про скаржника, а про те, чи підпише таку відповідь моє численне начальство. І уявляю, уявляю, уявляю, бо всі ці люди не висловлюють свою позицію прямо, бо це ж зайва відповідальність. І схоже на цій роботі моя уявлялка просто перегрілась до критичного рівня (((
Нда, цей лонгрід перевищив усі норми. Мабуть тому, що про роботу. Хоч я і кажу, що не люблю її, а як щось умієш, як щось двадцять років тече в твоїх жилах – то нікуди від цього не дінешся – це і є ти сама. Тому про недоліки своєї багатої уяви треба лабать другу частину.
