(no subject)

[marynochka]

Пісня про марну надію: Погиб ли тот фрегат. Ну тут все трагічно, але в реальному житті така фігня зустрічається частіше ніж хотілося б. Мені на думку чомусь спала блондинка, яка знаєте, нафіг щиро закоханого чоловіка послала, але його сторінку моніторить. Цікаво ж, як він там без неї. Може жить і дихать? І не ховається, якщо соцмережа пеленгує, хто що переглядає. Хай помучиться марною надією.

Мені не часто приходилося посилати людей. Але коли я це робила, все було чітко і однозначно: на три букви - це туди. Звичайно, на тому кінці намагалися смикатися. Тут треба уточнить, що посилалаю я не тільки в особистому житті, але й роботодавців. Я довго терплю, але якщо нафіг - значить все, мене дістали, смикатися намає сенсу. Я не зміню своє рішення. Бо посилаю я нафіг виключно через свинське ставлення до мене. А роботодавці і начальники, знаєте, навіть не завжди розуміють в чому було свинське ставлення.

Я ніколи не даю людям марної надії. І сама її не хочу. Власне в мене в школі був досвід боротьби з такої фігнею, треба буде якось розказать. Ця річ чергова переливна картинка в моєму житті: з одного боку безневинна дія, безневинний жарт, а з іншого - черговий біль. Ну і бог з ним. Хто ж винен, що чоловіки по природі, як бідолаха-блондинка мають такі слабкі нерви. А таке правило як "лежачого не б*ють" - воно взагалі не про них. Нічого.