(no subject)

[marynochka]

Після спілкування з психологом мене раптом осяйнула ще одна думка. А може я ніфіга ніякий не екстраверт? Може я все життя нав*язувала людям свою компанію не тому, що мені дійсно так сильно треба компанія, а із зовсім іншої причини. Мама постійно боялася за мою соціалізацію, ну і переконала мене, що я повинна старатися вливатися в колектив і знаходити друзів. Ну що я, власне все життя і робила у різноманітних колективах. Ну і плюс в дитсадку і молодшій школі я в туалет сама сходить не могла, тут дружня допомога кров з носа потрібна була. Хтось недавно назвав мене маніпулятором: свята правдонька. Якщо з п*яти років ти повинна вміти переконати будь-кого (і то швидко) не залежно від ставлення до тебе, зводити тебе в туалет, то скілл маніпулятора прокачується огого як.

А сьогодні я подумала: а може даремно я так надривалась-то все життя? Адже купу допомоги можна купить. А в критичній ситуації розгрібати за мене все-одно будуть родичі. Бачиш, що в людини не лежить до тебе душа - одразу відстань, якою б яскравою вона не була. І не треба ображатися: силою не будеш милою. А зараз є соцмережі, виборка людей дуже велика, і таки трапляються навіть випадкові люди, яким те, що я пишу близько і яким спілкуватися зі мною комфортно. От і спілкуйся: рівно в тій мірі, поки комфортно.

Ні-ні, реально хороша психолог, толкова баришня.