marynochka

Подруга, яка порекомендувала мені психолога Яну, сказала, що психолог виконує функцію дзеркала. Ви не уявляєте, наскільки це правда. Тільки в моєму випадку дзеркало виявилося стоматологічним.

Чому я так довго відтягувала візит до спеціаліста? А тому, що я і без нього знала, де в мене проблеми. Хворий знає, який зуб у нього болить. І я прекрасно знала, які люди мені болять. І я не хотіла їх втрачати. Але гірка правда в тому, що коли людина тобі болить – значить стосунки з нею побудовані неправильно. Не інша людина погана, не я погана. Люди якраз у всіх випадках моїх дефектних зв*язків були хороші. Просто криза непорозуміння спричиняє неоднакове сприйняття ролей у стосунках. Наприклад з точки зору однієї людини це стосунки типу «опікун-підопічний», а з токи зору другої «партнер-партнер» (це просто приклад, це не про мої ситуації). Все, зв*язки між цими людьми примонтовані паршиво, інформація поступає з дефектами, люди сприймають одне одного з помилками, помилки накопичуються, люди страждають.

Звичайно ж я знала, з ким у мене дефектні стосунки. Просто вони тимчасово перестали боліти і я помилково подумала, що вони нормальні. Ну і дала на них нормальне навантаження (не як на протез, скажімо, а як на здоровий зуб). І останній рік все було добре, ці стосунки прекрасно виконували свою функцію. Але життя така штука, в ньому іноді трапляється триндець, фатальний збіг обставин. І навантаження на цей зв'язок критично виросло в дуже короткий строк. І зв'язок не витримав. Спочатку з того боку пішли непрямі сигнали про відмову системи. На зразок «я вже нічого не можу зробити». Потім пішов сигнал про припинення спілкування, навмисне блокування пінгу. На моєму боці це викликало біль по наростаючій, і коли він став нестерпний я спровокувала іншу систему на сигнал: «все, кінець зв*язку».

Коротше, я викорчувала цей зуб самотужки (правда в мене було трохи знеболювального). Добре, хоч встигла до кінця відпустки, і не прийшлося у важкій печалі робити дурнуваті доручення. Просто полежала в той один найважчий день на дивані, та й усе. А до психолога із її стоматологічним дзеркалом я вже прийшла, щоб оглянути рану. Болить, кровоточить, купа уламків ще в ній. А що ж я хотіла: стільки тягнути, ясно, що будуть ускладнення. Побачим, як воно заживе і за скільки часу (і чи заживе взагалі).

От така вийшла, скажем так, екстремальна психотерапія довжиною в три місяці. Як воно все боліло на душевному і навіть фізичному рівні я навіть не хочу описувать. І продовжує боліть хвилями, як і має бути після хірургічної операції, але все ж по спадаючій, ніби. І тут би я додала своє фірмове «ніколи не робіть, як я», але, схоже, іншого шляху позбавитись від душевного болю просто не існує.

А нові стосунки із тими ж людьми, чи з іншими – не принципово, я постараюсь у майбутньому будувати правильно. Я багато дізналася на цьому важкому шляху: про себе, про інших, про зв*язки між людьми. Буду використовувати потихеньку ці знання, подивимось як вони себе покажуть в звичайних, не екстремальних умовах.

Ну і до психолога звичайно з буду ходить. І, знаєте, чисто із пізнавального інтересу. Вона дійсно чисте дзеркало, хороший і добросовісний асистент у моїй важкій пізнавальній роботі.