Підбиття підсумків

[marynochka]

Вчора знайшла помилку у вишивці. А заодно знайшла свою фатальну помилку, яку я допустила, будуючи стосунки з людьми. І це все. Озвучувати її я не буду: виправити нічого не можна, тому це лише принесе марні страждання тим, кого це стосується. З психологом обговорю, але не з надією виправити, а просто щоб уважно розгледіти цей триндець, який я наробила, з усіх боків.

Отож що ми маємо в сухому залишку. Я вважала, що корінь мої проблем у комплексах внаслідок дцп, і це виявилося правдою. Тільки не тому, що я від цього страждаю. Справа в іншому: через оце все я почувалася занадто винною перед батьками і занадто їх слухала. Взагалі-то це звична справа, коли діти усвоюють хибні патерни поведінки, а потім будують на них свої стосунки і страждають. Тут сталося те саме. Тільки найкритичніша помилкова ідея була лише одна, вона була дуже нестандартною і дуже красивою. І мама її використала як тимчасове рішення в критичній ситуації, а я взяла її за основу. І тому всі ключові зв*язки з близькими мені людьми виявилися побудованими неправильно. Звідси стільки непорозумінь та моїх образ на рівному місці. Звідси стільки болю, який я завдала іншим людям. І вибачитися за нього неможливо.

Отож я таки з*ясувала, що токсичною системою, яка видавала критичну помилку, була саме я. Я зробила все, що могла, і копати тут більше нічого. Ніхто, крім мене, ні в чому не винен. Хибних надій більше немає: з математичною точністю доведено, що нормально відновити розірвані старі зв*язки неможливо. Так що моє завдання зараз акуратно вийти із цього всього, щоб нікого більше не травмувати, поплакати, і жити далі.

Другого жовтня мені на роботу. Це була дуже плідна творча відпустка. Я таки розібралася в тому, в чому треба було. І нехай результат вийшов не такий, як хотілося б, але будь-яке справжнє знання цінніше за невизначеність. Мені дуже прикро, що внаслідок моїх пошуків постраждали інші люди.