marynochka

Була сьогодні на роботі. Дуже класно, там дуже раді мене бачити. Хоча здавалося б ці люди вигрібали від мене півтора року, а спілкуються ніби я нічого такого і не зробила. А все тому, що на роботі знають мене справжню: розумну, агресивну, сильну, мегасправедливу (читай злопам*ятну) особистість. І ставляться до мене відповідно. Мій начальник особисто дозволив мені матюкатися. І вчити як мені треба жити і які емоції відчувати ніхто не наважується. І всі знають, що свою роботу я зроблю з максимальною віддачею. А якщо налажаю – не побоюся зізнатися. Правила прості: роби нормально – буде нормально. А перша я нікого ніколи не чіпаю. І мене стараються не чіпать – всі дуже гарно і щиро спілкуються.

Чому ж, питається в задачі, виникла така страшна криза в стосунках з людьми? Ну просто в мене було четверо друзів, дуже близьких. Я їх дуже любила: хай не однаково, але все-одно дуже сильно. Так сильно, як власне і здатна любити агресивна, сильна та справедлива особистість. Але по моєму тодішньому розумінню з тими, кого любиш треба бути іншою. І схоже я створила собі іншу особистість: позитивну, готову приймати своїх людей з їх недоліками, не звертати увагу на образи, пам*ятати тільки хороше. Ну а як іще можна любити близьких людей?

І все було б нічого, але ця особистість виявилася фальшивою. А моя справжня сутність весь цей час вела свій диявольський підрахунок. Так сталося, що для цих людей, я не була такою вже близькою подругою, просто не співпало. Люди просто ставилися до мене в міру добре. Нормально ставилися, без надриву, ну. Як би там не було, оця моя фальшива яскрава личина розкололася і з мене поперло таке…

Я намагалася її цілий місяць склеїти і повернути, але ні, не вийшло. Самотужки не вийшло, а ті люди не схотіли допомогти. Просто справжня я завдала їм стільки болю, що вони просто не витримали. На жаль, в ніч на перше жовтня ця моя частина остаточно сконала в муках разом із тими чотирма найважливішими зв*язками. Як я і писала, наші особистості не монолітні, складаються з частин (патернів і систем патернів) і от ще один шматок моєї душі відмер.

Це добре показано в мультику «Думками навиворіт». Там у дівчинки відключилися острівці особистості, в тому числі і ті, що відповідають за сім*ю і дружбу. Зверніть увагу на неочевидний факт: сім*ї дівчинка була потрібна, а друзів довелося заводити нових, бо старі в тому випадку просто виявилися далеко. Власне так сталося і зі мною. Зв*язки з чоловіком та сином практично не постраждали, адже ці люди завжди знали, ЯКА я насправді. Просто я трохи поміняла своє ставлення до Ігоря, перекваліфікувавши його з «мій партнер» в «людина під моєю опікою».

Ніколи знову. Ніколи знову я не буду намагатися виглядати кращою ніж я є. Це ЗАНАДТО боляче для обох сторін.

УПД: Реквієм за загиблою частиною моєї душі https://www.youtube.com/watch?v=BfXR2dwN7iA

зніміть головні убори