Аналогічна ситуація
Oct. 3rd, 2019 09:09 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaМої друзі часто повторювали мені, що у всіх свої проблеми. Це правда, не можна сказати кому важче чи легше в житті. Тому я почала згадувати, хто ж із мого оточення має максимально наближену до моєї ситуацію і як з нею справився.
І згадала. Є в мене на фейсбуку знайома: жіночка з дцп на десять років старша за мене. Нормальна школа, успішно закінчений університет, заміжжя, двоє здорових дорослих дітей. В неї часто болить голова. Вона сидить на рецептурних таблетках. Вона горить образами, прагненням помсти і гнівом. Її кидає з гніву у печаль розкаяння. Вона майстер активної і пасивної агресії. І при цьому розуміє, що такою поведінкою ображає людей, не хоче цього, страждає від цього. При цьому в молодості, кажуть, була яскравою, привабливою особистістю.
Спілкуватися з нею неможливо. Рік назад вона у відчаї звернулася до мене за підтримкою, ми проговорили годину. Більше я старалася з нею не спілкуватися, хоч і слідкувала за нею у фейсбуку.
Як там кажуть: карма, беспощадная ты сука. Мені довелося за останній рік пережити те, що зробило мене такою, як вона.
Отож у мене є гіпотеза. Я вже писала про поламаний стоп-кран в людей з дцп. Забагато спроб для успіху. Забагато кортизолу, замало дофаміну, нервова система прискорюється і палає. Виникає щось на зразок маніакального синдрому, як при біполярному розладі. При цьому є одна суттєва різниця. При БАРі людина не усвідомлює, що поводиться неадекватно – оце збудження зриває здатність керувати діями надовго. Тому БАР – це психічна хвороба. При збудженні при дцп поведінка залишається в межах адаптивної норми. Так, людина грубить друзям, але може стриматись при начальнику. Потім після сварки відчуває провину, думає, як виправити. Вона легко робить покупки, але не тратить всі гроші, як при БАРі, бо розуміє, що це неправильно.
Запускає цей пекельний цикл важкий збіг обставин. Я недаремно згадала про те, що в тієї жіночки також є діти. Це фактор, який не дає нервовій системі відступити назад, сказати, «все, я не можу, я зробила, що могла» і розслабитися. Можеш, сучка, бо ніхто крім тебе. Ну і крім дітей в нашому житті бувають важкі періоди, коли все залежить від твоєї енергії. Ніхто крім тебе. Красивий, але самознищуючий девіз.
В мене в стрічці є двоє успішних і позитивних людей з дцп. Тут справа в тому, що вони ще по-перше молоді, в них немає дітей. А по-друге, вони оточені людьми, які дуже добре до них ставляться. От якщо буває пекельне замкнуте коло на кортизолі (ти всіх ненавидиш – тебе кидають – тобі важко – ти всіх ненавидиш), то їм поки що пощастило потрапити в райське замкнуте коло на дофаміні (ти всіх любиш – про тебе турбуються – ти щасливий – ти всіх любиш). Я була в обох колах, я знаю про що кажу))))
Отож поки що я на таблетках, які граються саме з дофаміном (лікар, який їх прописав явно не дурень). Ну і для виходу я потихеньку оточую себе стосунками з людьми, яким ще не встигла так насолить. Вони мене читають, лайкають, роблять компліменти. На роботі в нас повний треш і там я вибрала тактику золотого правила: допомагаю тим, хто це цінує, потихеньку і оперативно одгавкуються від тих, хто нахабніє, щоб не накопичувати образи. Я думаю повинна вигребти, якщо за цей важкий місяць вересень моя психіка не отримала фатальних пошкоджень від цієї лютої самотності, що мало не звела мене з розуму остаточно.
І згадала. Є в мене на фейсбуку знайома: жіночка з дцп на десять років старша за мене. Нормальна школа, успішно закінчений університет, заміжжя, двоє здорових дорослих дітей. В неї часто болить голова. Вона сидить на рецептурних таблетках. Вона горить образами, прагненням помсти і гнівом. Її кидає з гніву у печаль розкаяння. Вона майстер активної і пасивної агресії. І при цьому розуміє, що такою поведінкою ображає людей, не хоче цього, страждає від цього. При цьому в молодості, кажуть, була яскравою, привабливою особистістю.
Спілкуватися з нею неможливо. Рік назад вона у відчаї звернулася до мене за підтримкою, ми проговорили годину. Більше я старалася з нею не спілкуватися, хоч і слідкувала за нею у фейсбуку.
Як там кажуть: карма, беспощадная ты сука. Мені довелося за останній рік пережити те, що зробило мене такою, як вона.
Отож у мене є гіпотеза. Я вже писала про поламаний стоп-кран в людей з дцп. Забагато спроб для успіху. Забагато кортизолу, замало дофаміну, нервова система прискорюється і палає. Виникає щось на зразок маніакального синдрому, як при біполярному розладі. При цьому є одна суттєва різниця. При БАРі людина не усвідомлює, що поводиться неадекватно – оце збудження зриває здатність керувати діями надовго. Тому БАР – це психічна хвороба. При збудженні при дцп поведінка залишається в межах адаптивної норми. Так, людина грубить друзям, але може стриматись при начальнику. Потім після сварки відчуває провину, думає, як виправити. Вона легко робить покупки, але не тратить всі гроші, як при БАРі, бо розуміє, що це неправильно.
Запускає цей пекельний цикл важкий збіг обставин. Я недаремно згадала про те, що в тієї жіночки також є діти. Це фактор, який не дає нервовій системі відступити назад, сказати, «все, я не можу, я зробила, що могла» і розслабитися. Можеш, сучка, бо ніхто крім тебе. Ну і крім дітей в нашому житті бувають важкі періоди, коли все залежить від твоєї енергії. Ніхто крім тебе. Красивий, але самознищуючий девіз.
В мене в стрічці є двоє успішних і позитивних людей з дцп. Тут справа в тому, що вони ще по-перше молоді, в них немає дітей. А по-друге, вони оточені людьми, які дуже добре до них ставляться. От якщо буває пекельне замкнуте коло на кортизолі (ти всіх ненавидиш – тебе кидають – тобі важко – ти всіх ненавидиш), то їм поки що пощастило потрапити в райське замкнуте коло на дофаміні (ти всіх любиш – про тебе турбуються – ти щасливий – ти всіх любиш). Я була в обох колах, я знаю про що кажу))))
Отож поки що я на таблетках, які граються саме з дофаміном (лікар, який їх прописав явно не дурень). Ну і для виходу я потихеньку оточую себе стосунками з людьми, яким ще не встигла так насолить. Вони мене читають, лайкають, роблять компліменти. На роботі в нас повний треш і там я вибрала тактику золотого правила: допомагаю тим, хто це цінує, потихеньку і оперативно одгавкуються від тих, хто нахабніє, щоб не накопичувати образи. Я думаю повинна вигребти, якщо за цей важкий місяць вересень моя психіка не отримала фатальних пошкоджень від цієї лютої самотності, що мало не звела мене з розуму остаточно.
