![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaА знаєте, що відбувається з людиною на якій довго практикують пасивну агресію? Вона згодом сама стає її практикувати і стає емоційно холодною. Це не я придумала, це в одній із дискусій був такий аргумент: людина стає емоційно відмороженою через отриману психологічну травму від холодних батьків.
Воно й не дивно: думати боляче, відчувати боляче і людина починає думати там, де треба відчувати і керуватися емоціями, де треба подумати. Вона заплутується у самообмані і обмані. А оскільки мислити самостійно вже не може (по-перше боляче, а по-друге не вистачає правдивої інформації), то послуговується стереотипами. Нормами пристойності, моралі, релігії, порадами недолугих спеціалістів, солодкою брехнею, яку їй ллють у вуха добрі примітивні подружки. І із живої, непередбачуваної, прекрасної людини поступово перетворюється на механічну ляльку на примітивних патернах.
Пам*ятаєте казку про Піноккіо? Саме про Піноккіо, а не про Буратіно. Піноккіо дуже страждав від того, що він дерев*яна брехлива лялька і хотів стати справжнім хлопчиком. Йому це вдалося, але завдяки дуже важкій емоційній праці і через пекельний біль, який він сам обрав.
Мені за моє життя довелося не раз спостерігати, як на моїх очах близькі люди перетворюються бездушних ляльок. В цей момент вони стають ідеальним об*єктом для маніпуляції. І очевидно саме тому моя душа через лютий біль волає: «припини, негайно припини, стосунки з цією людиною». Бо я не хочу маніпулювати колись дорогими мені людьми, як ляльками.
Цей процес зворотний. І я знаю людей, які змогли з горем пополам відновити в собі людяність, зробивши тисячу маленьких болісних, але правильних виборів. Але, заради справедливості, вони якраз виросли в активно-агресивному середовищі, вони не боялись болю.
Але дано це не всім. Це питання особистого вибору: перетерпіти біль і стати людиною, чи уникнути болю і залишитись відморозком. І я не зможу допомогти цим людям. Вогонь моєї душі може розтопити лід, але дерево він просто спалить. Залишається тільки із сумом спостерігати чи благополучні там їхні тіла. Бо свої прекрасні душі вони, на жаль, просто відключили. І, здається, назавжди.
Воно й не дивно: думати боляче, відчувати боляче і людина починає думати там, де треба відчувати і керуватися емоціями, де треба подумати. Вона заплутується у самообмані і обмані. А оскільки мислити самостійно вже не може (по-перше боляче, а по-друге не вистачає правдивої інформації), то послуговується стереотипами. Нормами пристойності, моралі, релігії, порадами недолугих спеціалістів, солодкою брехнею, яку їй ллють у вуха добрі примітивні подружки. І із живої, непередбачуваної, прекрасної людини поступово перетворюється на механічну ляльку на примітивних патернах.
Пам*ятаєте казку про Піноккіо? Саме про Піноккіо, а не про Буратіно. Піноккіо дуже страждав від того, що він дерев*яна брехлива лялька і хотів стати справжнім хлопчиком. Йому це вдалося, але завдяки дуже важкій емоційній праці і через пекельний біль, який він сам обрав.
Мені за моє життя довелося не раз спостерігати, як на моїх очах близькі люди перетворюються бездушних ляльок. В цей момент вони стають ідеальним об*єктом для маніпуляції. І очевидно саме тому моя душа через лютий біль волає: «припини, негайно припини, стосунки з цією людиною». Бо я не хочу маніпулювати колись дорогими мені людьми, як ляльками.
Цей процес зворотний. І я знаю людей, які змогли з горем пополам відновити в собі людяність, зробивши тисячу маленьких болісних, але правильних виборів. Але, заради справедливості, вони якраз виросли в активно-агресивному середовищі, вони не боялись болю.
Але дано це не всім. Це питання особистого вибору: перетерпіти біль і стати людиною, чи уникнути болю і залишитись відморозком. І я не зможу допомогти цим людям. Вогонь моєї душі може розтопити лід, але дерево він просто спалить. Залишається тільки із сумом спостерігати чи благополучні там їхні тіла. Бо свої прекрасні душі вони, на жаль, просто відключили. І, здається, назавжди.
