Магія Вуду
Oct. 19th, 2019 04:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaУ статті про множинні особистості я писала:
«Із такою віртуальною моделлю іншої людини в голові дуже зручно працювати. Наприклад в неї можна потикати голками, щоб зрозуміти, де їй болить, і при цьому не завдавати болю реальній людині. Це відбувається у формі, знаєте таких уявних діалогів, всі ми їх вели у стилі «а що він скаже, якщо я скажу ось це» і т.д. Якщо знаєш людину давно, копія виходить дуже правдоподібна і тоді кажуть, що люди ніби вгадують думки одне одного (це наприклад про подружжя, що давно живе разом). Що тут вгадувати, коли ці думки генеруються особистістю в моїй же голові?»
Практика, коли в копію людини тикають голками, називається магія вуду. Вперше я ефективно її застосувала, коли мені було потрібно переконати начальницю департаменту дозволити мені перейти в інший департамент. Це було дуже важко, бо в неї була політика нікого не відпускать. Люди або писали за власним або ішачили до посиніння. А мені треба було саме перевестися. І я взяла листочок і написала всі аргументи, починаючи з «мене все за…ло» і «моя безпосередня керівниця довбанута на всю голову» до «робота у Юридичному департаменті дуже відповідальна і важка. Я не уявляю, як ви справляєтесь, ви дуже вольова людина. Але в мене інші цілі, мені треба просто досидіти до пенсії».
Зверніть увагу: всі три аргументи відповідають дійсності. Я, коли намагаюсь у чомусь переконати людину, ніколи їй не брешу. Просто підбираю ідеї, які їй близькі, виходячи із інформації, яка в мене є. Листочок я використала, бо задача була складна, а я не дуже досвідчена. До того я просто крутила в голові, намагаючись прорахувать, але це був хибний шлях. Треба не прораховувать розумом, а уявляти емоції та мотиви людини і впливати саме на них. Ну а впливаю я за допомогою власних емоцій, а не холодного розуму. Я завжди щиро співчуваю своїм співрозмовникам, на відміну від примітивних маніпуляторів.
У простіших випадках я реагую без підготовки. Просто не стримую свої емоції рамками моралі та адекватності. Але стримую їх рамками справедливості. Око за око, приниження за приниження, душевний біль за душевний біль. Ну а потім плачу, ясне діло, якщо цей поєдинок був занадто складним.
Словом, панове, це не маніпуляція. It’s a kind of magic! І не моя вина, що хтось безбожно прогулює уроки у Хогвардсі.
«Із такою віртуальною моделлю іншої людини в голові дуже зручно працювати. Наприклад в неї можна потикати голками, щоб зрозуміти, де їй болить, і при цьому не завдавати болю реальній людині. Це відбувається у формі, знаєте таких уявних діалогів, всі ми їх вели у стилі «а що він скаже, якщо я скажу ось це» і т.д. Якщо знаєш людину давно, копія виходить дуже правдоподібна і тоді кажуть, що люди ніби вгадують думки одне одного (це наприклад про подружжя, що давно живе разом). Що тут вгадувати, коли ці думки генеруються особистістю в моїй же голові?»
Практика, коли в копію людини тикають голками, називається магія вуду. Вперше я ефективно її застосувала, коли мені було потрібно переконати начальницю департаменту дозволити мені перейти в інший департамент. Це було дуже важко, бо в неї була політика нікого не відпускать. Люди або писали за власним або ішачили до посиніння. А мені треба було саме перевестися. І я взяла листочок і написала всі аргументи, починаючи з «мене все за…ло» і «моя безпосередня керівниця довбанута на всю голову» до «робота у Юридичному департаменті дуже відповідальна і важка. Я не уявляю, як ви справляєтесь, ви дуже вольова людина. Але в мене інші цілі, мені треба просто досидіти до пенсії».
Зверніть увагу: всі три аргументи відповідають дійсності. Я, коли намагаюсь у чомусь переконати людину, ніколи їй не брешу. Просто підбираю ідеї, які їй близькі, виходячи із інформації, яка в мене є. Листочок я використала, бо задача була складна, а я не дуже досвідчена. До того я просто крутила в голові, намагаючись прорахувать, але це був хибний шлях. Треба не прораховувать розумом, а уявляти емоції та мотиви людини і впливати саме на них. Ну а впливаю я за допомогою власних емоцій, а не холодного розуму. Я завжди щиро співчуваю своїм співрозмовникам, на відміну від примітивних маніпуляторів.
У простіших випадках я реагую без підготовки. Просто не стримую свої емоції рамками моралі та адекватності. Але стримую їх рамками справедливості. Око за око, приниження за приниження, душевний біль за душевний біль. Ну а потім плачу, ясне діло, якщо цей поєдинок був занадто складним.
Словом, панове, це не маніпуляція. It’s a kind of magic! І не моя вина, що хтось безбожно прогулює уроки у Хогвардсі.
