(no subject)

[marynochka]

Моя психолог як завжди запалює. Сьогодні зізналася, що вуз її нічому не навчив, вона лише отримала там корочку. А вчилася уже потихеньку у своїх колег. А я весь час заявляла, що це ремесло типу кулінарії. В жопі психологічна наука. В жопі. Але слава богу, що є люди, яким просто цікаво отримувати нові знання і просто допомагати іншим. Та просто банально розкладати свої і чужі мізки по полицям – це вже прекрасне прагнення.

Протринділи дві години замість однієї. З проблемами на роботі вона мені не допомогла. Вона просто послухала і видала: я не уявляю, як ви це витримуєте. Але з цими чортовими співзалежними стосунками з*явився черговий просвіт. Я так дорожила ними (і до цих пір болить), бо це була єдина людина, яка, як мені здавалося, сприймала мене як особистість. Це була єдина людина, яка кудись мене запрошувала за власним бажанням, якій було зі мною цікаво. Саме тому, я не можу (і не зможу) ніяк це відпустити. Значить треба шукати інших людей, яким буде зі мною цікаво. Що я власне і роблю.

Але це одна половина проблеми. А інша… Психолог сама пережила дуже важкий розрив. Я запитала її, коли ж перестало боліти. І вона сказала: коли я зрозуміла ЧОМУ САМЕ він мене кинув і отримала докази цього. І саме в той момент розуміння, вона змогла його відпустити і їй перестало боліть. А до того їх ковбасило кілька років, да.

Хороше задання: зрозуміти мотиви людини, яка пішла в повний ігнор і підтвердити їх фактажем. Але ж ви мене знаєте, невирішуваних задач не буває. Немає можливості збирати новий фактаж, але ж є тонни старого, я ж таку фігню запам*ятовую назавжди. Виходячи від психолога я думала, що на цю проблему доведеться уграти кілька місяців. Але ось пішли відмічати день народження чоловіка, я трошки випила і в мене з*явилася робоча гіпотеза. Ігнор – це аналог завмирання, реакція, яку людина вибирає, коли відчуває страх. Але це було ясно давно. Але ж чого він так злякався: зі мною ж об*єктивно все в порядку, я потихеньку приходжу в норму. Та і для нього об*єктивної загрози не було. Що ж так налякало цього паразіта?

І от буквально тільки що до мене дійшло. Він підсвідомо сприймав ці стосунки як опіку наді мною. При чому в найкращому значенні цього слова. Не опіку, як контроль, а опіку як турботу, як певну відповідальність сильнішого над слабшим. А коли я пішла врознос, він просто злякався, що не справляється, що в нього недостатньо знань, що будь-яка його дія може призвести до погіршення. Ну і спробував затаїтися, ага.

Це не були стосунки рівних людей. Це були стосунки, де слабша людина із найкращих побуждений взяла опіку над фактично сильнішою. Помилка виникла через те, що він вважав, що раз я більше страждаю (а я постійно нила в своєму блозі), то я слабша. Було б смішно, якби це не призвело до таких страждань з обох сторін.

Так що це реально все. На обох боках стосунків учасники просто мають зрозуміти, що нещасна задовбана калічка – це одна із найсильніших людей, яку ви тільки зустрічали. І опіки я не потребую. І відповідальність за свої дії я несу сама, як завжди. Але решті людей теж прийдеться відповісти за свої дії. Тут без варіантів.
А вибір лише у тому, чи ХОЧЕ хтось мати рівновправні стосунки із сильною людиною. Мовчання означає НЕ ХОЧУ. Ну і ок. Має право не хотіти.