Робота з порадами
Oct. 27th, 2019 08:59 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaВчора мені подзвонила подруга. Хвилюється вона за мене, почала давать поради, як виправити ситуацію на роботі. Ті, хто читає мене давно, знає, що порад я не люблю. В даному конкретному випадку я вже і сама до цього додумалася, зробила, що могла. Щось подіяло і треба час, щось не подіяло, бо життя важке.
Але справа не в ефективності порад, а у правильному ставленні до людей. Ще місяць назад на будь-які поради в такому стилі я реагувала мегаагресивно. Але вчора з горем пополам мені таки вдалося включити залишки розуму і я сказала собі: «Не псіхуй. Не важливі поради. Важливо, що ця людина подзвонила тобі сама. Важливо, що вона РЕАЛЬНО ХВИЛЮЄТЬСЯ. Важливо, що вона хоче допомогти. Не кусай її, їй уже і так дісталося від тебе. Відстоюй свої кордони м*яко».
Психолог мене учила не вигадувать зайвого, а просто питать (якщо є можливість). Ну то я й перепитала: хочеш допомогти? – хочу. І це прекрасно.
Багатьох людей, які хочуть допомогти, дуже лякає той факт, що вони не знають як, не розуміють, що зі мною відбувається, бояться спровокувати черговий напад агресії і зашкодити мені.
Панове, відкрию таємницю: я теж не знаю точно, що мені допоможе, не розумію ніфіга, що зі мною відбувається і прекрасно усвідомлюю, що будь-яка фігня може викликати напад агресії.
Але цього всього і не потрібно. Мені точно відомо, що з часом моя нервова система пригальмується. Чим менше факторів стресу – тим коротшим буде цей відрізок часу. Разом з тим, ми живемо не в країні рожевих поні. В мене гарантовано буде стрес, поки мене качає, я реагуватиму на нього перебільшено, але з кожним днем все адекватніше і адекватніше.
А роль інших людей така. По-перше: жити своїм життям і вирішувати свої життєві проблеми. Це дуже важливо: не треба надмірних жертв. Так, я по-справжньому страждаю в прямому ефірі – це викликає у моїх читачів сильні емоції. Але страждати я буду ще невідомо скільки часу, а у всіх людей є своє життя, не треба його гробити.
Ну а по-друге, якщо ви хочете допомогти (а ви хочете, нормальні ж люди), але не знаєте чим, ви можете прямо так і написати у коментарі/вайбері/подзвонити і сказать: «бачу знову триндець, я хочу допомогти, але не знаю чим». І я відповім у стилі: «дякую, на жаль я не знаю чим саме новим ти можеш допомогти, продовжуй читати блог (припини поки що читати)». Або: «я б хотіла від тебе те-то і те-то». Звичайні речі, нічого неприродного: давай підемо на концерт, давай посидимо в кафе, може ще щось "чим серце заспокоїться". Можеш дати – ок. Не можеш – ок. Продовжуй читати або не читати. Це діє просто: душа болить через черговий стрес, а проста турбота (але саме така, як хочеться) трохи заспокоює. Ну і дає час, який лікує.
Виглядає ніби я прагну маніпулювати людьми і вважаю тут себе найрозумнішою. Скажімо так: є тема, в якій я шарю однозначно краще за всіх людей на світі – це моє життя і мої потреби. І воно, сука, для інших людей незрозуміле, вони специ по своєму власному, іншому життю. Тому не варто вгадувати самотужки, що потрібно іншій людині (я вже пробувала і дуже сильно опеклася). Можна просто спитати)))
Прикро, що я ще не досягла належного рівня абстрагування і все ще ображаюся, як хтось не виправдовує моїх сподівань. Ну і у відповідь ображаю, так. І взагалі роблю купу помилок. Але з кожним днем я вчуся і тренуюся. І бачу, що інші люди теж стараються. Це довгий шлях і він тільки почався.
Але справа не в ефективності порад, а у правильному ставленні до людей. Ще місяць назад на будь-які поради в такому стилі я реагувала мегаагресивно. Але вчора з горем пополам мені таки вдалося включити залишки розуму і я сказала собі: «Не псіхуй. Не важливі поради. Важливо, що ця людина подзвонила тобі сама. Важливо, що вона РЕАЛЬНО ХВИЛЮЄТЬСЯ. Важливо, що вона хоче допомогти. Не кусай її, їй уже і так дісталося від тебе. Відстоюй свої кордони м*яко».
Психолог мене учила не вигадувать зайвого, а просто питать (якщо є можливість). Ну то я й перепитала: хочеш допомогти? – хочу. І це прекрасно.
Багатьох людей, які хочуть допомогти, дуже лякає той факт, що вони не знають як, не розуміють, що зі мною відбувається, бояться спровокувати черговий напад агресії і зашкодити мені.
Панове, відкрию таємницю: я теж не знаю точно, що мені допоможе, не розумію ніфіга, що зі мною відбувається і прекрасно усвідомлюю, що будь-яка фігня може викликати напад агресії.
Але цього всього і не потрібно. Мені точно відомо, що з часом моя нервова система пригальмується. Чим менше факторів стресу – тим коротшим буде цей відрізок часу. Разом з тим, ми живемо не в країні рожевих поні. В мене гарантовано буде стрес, поки мене качає, я реагуватиму на нього перебільшено, але з кожним днем все адекватніше і адекватніше.
А роль інших людей така. По-перше: жити своїм життям і вирішувати свої життєві проблеми. Це дуже важливо: не треба надмірних жертв. Так, я по-справжньому страждаю в прямому ефірі – це викликає у моїх читачів сильні емоції. Але страждати я буду ще невідомо скільки часу, а у всіх людей є своє життя, не треба його гробити.
Ну а по-друге, якщо ви хочете допомогти (а ви хочете, нормальні ж люди), але не знаєте чим, ви можете прямо так і написати у коментарі/вайбері/подзвонити і сказать: «бачу знову триндець, я хочу допомогти, але не знаю чим». І я відповім у стилі: «дякую, на жаль я не знаю чим саме новим ти можеш допомогти, продовжуй читати блог (припини поки що читати)». Або: «я б хотіла від тебе те-то і те-то». Звичайні речі, нічого неприродного: давай підемо на концерт, давай посидимо в кафе, може ще щось "чим серце заспокоїться". Можеш дати – ок. Не можеш – ок. Продовжуй читати або не читати. Це діє просто: душа болить через черговий стрес, а проста турбота (але саме така, як хочеться) трохи заспокоює. Ну і дає час, який лікує.
Виглядає ніби я прагну маніпулювати людьми і вважаю тут себе найрозумнішою. Скажімо так: є тема, в якій я шарю однозначно краще за всіх людей на світі – це моє життя і мої потреби. І воно, сука, для інших людей незрозуміле, вони специ по своєму власному, іншому життю. Тому не варто вгадувати самотужки, що потрібно іншій людині (я вже пробувала і дуже сильно опеклася). Можна просто спитати)))
Прикро, що я ще не досягла належного рівня абстрагування і все ще ображаюся, як хтось не виправдовує моїх сподівань. Ну і у відповідь ображаю, так. І взагалі роблю купу помилок. Але з кожним днем я вчуся і тренуюся. І бачу, що інші люди теж стараються. Це довгий шлях і він тільки почався.
