Некрополіс
Oct. 28th, 2019 01:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaЯк і багато хто із гравців в треті герої я люблю грати за некромантів. Їхня сила в умінні повертати собі у якості скелетів вбитих ворогів. Плюс у вампірів є здатність висмоктувати життя у ворогів і лікуватися за їх рахунок.
Сьогодні подумала, що по факту я є некромантом по життю. Ну самі подумайте: дцп в моєму випадку є наслідком клінічної смерті, дуже поширена причина. Мене реанімували, але нервова система була безповоротно, хоч і не фатально пошкоджена, звичайна річ. Так що по факту, я ніколи не була «живою», я зомбі – воскреслий мрець. Моя хода нестабільна, мій вигляд огидний. Моя душа темна і наповнена злобою. Моє улюблене заняття – жерти мізки людям. Моя ціль – красти (копіювати) ваші душі, бо моя душа безповоротно пошкоджена. Моя армія непереможна. Вона складається із скелетів ваших душ і не боїться ніяких страждань. Некромантам начхать на мораль і страх Мене неможливо вбити – я ніколи не жила. Мене можна лише знищити. А ще краще просто вимкнути комп*ютер з грою.
Щастя і любов живих людей не для мене. Згадайте останню екранізацію «Кладовища домашніх тварин»: там мама на прийняла воскреслу дочку, хоча та ще не зробила нічого страшного, просто була огидною.
Ні, моя мама якраз прийняла мене такою, як я є. Завдяки її любові я прожила дуже функціональне життя. Мама заплатила за це своєї душею, своїм щастям. Але мами давно немає, запас людського в мені закінчився і ніде добровільно взяти його у світі, де ніхто нікому нічого не винен. Нічого, для досвідченого некроманта не проблема висмоктати життя обманом чи насильством.
Я не обирала свій замок при народженні. Мені просто не пощастило. Чи може навпаки: небувало пощастило грати за найсильнішу расу на цій чортовій карті. Насолоджуйтеся.
Сьогодні подумала, що по факту я є некромантом по життю. Ну самі подумайте: дцп в моєму випадку є наслідком клінічної смерті, дуже поширена причина. Мене реанімували, але нервова система була безповоротно, хоч і не фатально пошкоджена, звичайна річ. Так що по факту, я ніколи не була «живою», я зомбі – воскреслий мрець. Моя хода нестабільна, мій вигляд огидний. Моя душа темна і наповнена злобою. Моє улюблене заняття – жерти мізки людям. Моя ціль – красти (копіювати) ваші душі, бо моя душа безповоротно пошкоджена. Моя армія непереможна. Вона складається із скелетів ваших душ і не боїться ніяких страждань. Некромантам начхать на мораль і страх Мене неможливо вбити – я ніколи не жила. Мене можна лише знищити. А ще краще просто вимкнути комп*ютер з грою.
Щастя і любов живих людей не для мене. Згадайте останню екранізацію «Кладовища домашніх тварин»: там мама на прийняла воскреслу дочку, хоча та ще не зробила нічого страшного, просто була огидною.
Ні, моя мама якраз прийняла мене такою, як я є. Завдяки її любові я прожила дуже функціональне життя. Мама заплатила за це своєї душею, своїм щастям. Але мами давно немає, запас людського в мені закінчився і ніде добровільно взяти його у світі, де ніхто нікому нічого не винен. Нічого, для досвідченого некроманта не проблема висмоктати життя обманом чи насильством.
Я не обирала свій замок при народженні. Мені просто не пощастило. Чи може навпаки: небувало пощастило грати за найсильнішу расу на цій чортовій карті. Насолоджуйтеся.
