Перемога егоїзму
Oct. 30th, 2019 09:50 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaІ все-таки, що ж треба робити людям, які стикнулися з нестандартною проблемою, вирішення якої невідоме? Який має бути перший крок? А я вам скажу: зібратися разом. Всім цим людям, які не спали ночей, треба було банально протягом цих двох місяців зібратися разом в одному місці в один час. Зібрати їх могла людина, що користується в них авторитетом. Вона адекватна, для неї це була посильна задача зібрати чарівними пендалями всіх, хто в темі (але без мене). Щоб банально підтримати одне одного, пожаліти одне одного, сказати одне одному «бляха ж ти муха, який же буває триндець», поплакати. Кожному з цих людей стало б легше, як мінімум. А що було б далі, я не знаю. Я не бог і не суперкомп*ютер, щоб таке прорахувать. Але я впевнена, що в цьому випадку для всіх (ну і для мене теж) було б менше болю.
Але вона цього не зробила. Не зобов*язана була робить. А без обов*язку не схотіла. В неї було багато своїх проблем і мало вільного часу. Ну і ок. Вона (як і я, як і всі ми) зробила свій вибір і тепер спостерігає його наслідки.
Метод об*єднання сутностей старий як світ. Люди постійно збираються і групи, туляться одне до одного. Так само збираються в групи корови, вовки, миші, бджоли, риби. Мільйони бактерій збираються в групи для вирішення своїх проблем. А п*ятеро людей з вищою освітою зібратися не змогли.
Тому що питання об*єднання - це не питання розуму, уяви чи чогось такого. Питання об*єднання – це питання альтруїзму: тобто готовності жертвувати своїми інтересами заради спільних. Наполегливо в мільйонний раз рекомендую подивитися відео про альтруїзм в живій природі.
Отож висновок такий: раз мої друзі не змогли об*єднатися, щоб спробувати хоча б підтримати одне одного, значить наші/їхні інтереси не перетинаються. Вони не сприйняли мою проблему, як їхню спільну (ні, не повинні були так сприймати, але це не питання обов*язку). Вони не погані люди, ні, просто чужі, і не є спільнотою, а я їх помилково зарахувала у близькі (тобто із спільними інтересами). Так буває.
Простий, нейтральний висновок, так буває. Але скільки прийшлося пролити крові, щоб його зробити. Я ж казала місяць назад: системою, яка зробила критичну помилку, була саме я.
Тому зараз я збираю людей по всім закаулкам пам*яті і соцмереж і задаю одне питання: ти хочеш допомогти, (або «ти хочеш бути зі мною якою-небудь частиною своєї душі»). Мені немає чим їм віддячити за їхній альтруїзм. Але знаходяться ті, хто хочуть, знаходяться. Як же добре, що існує так зване віртуальне спілкування. Це не просто літери на екрані. Це зв*язки між реальними людьми. Тимчасові і постійні, слабкі і сильні, гармонійні і токсичні. Але завжди справжні.
ПС. Людині, про яку йде мова в пості, треба екстренно припинити читати мій блог і жити своїм життям. Її вибір зроблено, її місія виконана. Подальше читання блогу і спілкування викличе лише зайві, а головне абсолютно непродуктивні страждання.
Але вона цього не зробила. Не зобов*язана була робить. А без обов*язку не схотіла. В неї було багато своїх проблем і мало вільного часу. Ну і ок. Вона (як і я, як і всі ми) зробила свій вибір і тепер спостерігає його наслідки.
Метод об*єднання сутностей старий як світ. Люди постійно збираються і групи, туляться одне до одного. Так само збираються в групи корови, вовки, миші, бджоли, риби. Мільйони бактерій збираються в групи для вирішення своїх проблем. А п*ятеро людей з вищою освітою зібратися не змогли.
Тому що питання об*єднання - це не питання розуму, уяви чи чогось такого. Питання об*єднання – це питання альтруїзму: тобто готовності жертвувати своїми інтересами заради спільних. Наполегливо в мільйонний раз рекомендую подивитися відео про альтруїзм в живій природі.
Отож висновок такий: раз мої друзі не змогли об*єднатися, щоб спробувати хоча б підтримати одне одного, значить наші/їхні інтереси не перетинаються. Вони не сприйняли мою проблему, як їхню спільну (ні, не повинні були так сприймати, але це не питання обов*язку). Вони не погані люди, ні, просто чужі, і не є спільнотою, а я їх помилково зарахувала у близькі (тобто із спільними інтересами). Так буває.
Простий, нейтральний висновок, так буває. Але скільки прийшлося пролити крові, щоб його зробити. Я ж казала місяць назад: системою, яка зробила критичну помилку, була саме я.
Тому зараз я збираю людей по всім закаулкам пам*яті і соцмереж і задаю одне питання: ти хочеш допомогти, (або «ти хочеш бути зі мною якою-небудь частиною своєї душі»). Мені немає чим їм віддячити за їхній альтруїзм. Але знаходяться ті, хто хочуть, знаходяться. Як же добре, що існує так зване віртуальне спілкування. Це не просто літери на екрані. Це зв*язки між реальними людьми. Тимчасові і постійні, слабкі і сильні, гармонійні і токсичні. Але завжди справжні.
ПС. Людині, про яку йде мова в пості, треба екстренно припинити читати мій блог і жити своїм життям. Її вибір зроблено, її місія виконана. Подальше читання блогу і спілкування викличе лише зайві, а головне абсолютно непродуктивні страждання.
