Скажена вагонетка
Oct. 31st, 2019 10:05 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaЄ такий радянський фільм Поїзд поза розкладом. Суть сюжету в тому, що машиніст поїзда втратив свідомість і поїзд їхав некерованим, а працівники залізниці та випадкові пасажири намагалися його зупинити. Дуже динамічний і гострий фільм. Наполегливо рекомендую якщо не подивитися, то хоча б почитати короткий опис сюжету.
З моєю душею сталося щось подібне. Мій поїзд перетворився на погано керовану моральну вагонетку, яка понеслася у праведному гніві душити людей на рейках. Жителі мого мозку мобілізувалися і давай розрулювать ситуацію. Хтось добросовісно лікує машиніста таблетками і фактами. Хтось ремонтує гальма. Хтось дивиться, щоб не вибухнув котел. А ще частина працівників цього поїзду намагається розігнати потенційних жертв із рейок. Ми думали, що то корисні спеціалісти, але виявилося, що то прості люди. В них не вистачає знань, в них не вистачає мужності.
І от частина моєї внутрішньої команди замість допомагати машиністу задєлалась регулювальниками. Постійно вмикає регулючі світлофори: «Ти - читай мій блог, ти не читай». Ти їдь, тобі зелене, ти можеш допомогти. А ти стій, геть з рейок, ти тільки зашкодиш і покалічишся сам.
Але як і у фільмі деякі учасники цієї драми вирішили, що вони розумніші за працівників залізниці. У фільмі вантажівка поїхала на червоне, застряла на переїзді і через неї покалічився машиніст рятівного поїзда. Точно те ж саме сталося і зі мною у вересні і середині жовтня. Ледь не здохла, реально.
Але історія продовжується. Ці ідіоти продовжують бігати по рейках і неузгоджено перемикати стрілки розв*язки, по якій ганяє скажена моральна вагонетка. Вони вважають нижче свого достоїнства виконувати мої прості (а головне глибоко альтруїстичні) прохання. Як же можна допустити, щоб нами маніпулювала дурнувата Марина. Вона каже коментуй – ми дзвонимо. Вона каже не читай – ми придумаємо спосіб, як обходити відслідковувач. Вона каже відфрендься – ми забиваємо болт на це прохання.
Ці прохання лунають, бо на нормальну підтримку ви фізично виявилися не здатні. Нормальні друзі, знаєте, просто збираються разом і провідують хворих друзів. І не ображаються на сказане в стані тривалого афекту. Чи по вашому ДЦП з його неочікуваними наслідками не достатньо важка хвороба, щоб зібратися і провідати?
Два місяці цього ідіотизму. Починаю розуміти маніяків: їй богу легше повбивати людей фізично чим примусити їх користуватися мізками і ПРОСТО ЗАЛИШИТИ РЕЙКИ. Вашу місію друзів ви провалили. Я маю звести з вами рахунки. Вихлюпнуть свою образу і вийти в нуль, в байдужість. Не будете читати пости – вони не завдадуть вам шкоди. Я переплавлю свою ненависть і біль у філософські казки і житиму далі без вас. Психолог схвалила таку тактику.
Вам начхати на мене, так пожалійте одне одного. Чергове прохання до занадто технічно грамотного товариша: не допусти, щоб людина, яка не любить соцмережі, прочитала ще не написаний пост про справжню красу. І сам не читай в жодному випадку. Ви маєте відфрендитися і припинити мене читати до того, як він буде написаний.
Мене ніхто не розуміє, бо мене неможливо зрозуміти, я занадто складна (як і кожна людина). Я потратила на дослідження своєї природи всі 37 років, ви ж побачили, що це красиво, і вирішили за пару місяців догнати. Це фізично неможливо за такий час. Просто припиніть уже взаємодіяти зі мною.
З моєю душею сталося щось подібне. Мій поїзд перетворився на погано керовану моральну вагонетку, яка понеслася у праведному гніві душити людей на рейках. Жителі мого мозку мобілізувалися і давай розрулювать ситуацію. Хтось добросовісно лікує машиніста таблетками і фактами. Хтось ремонтує гальма. Хтось дивиться, щоб не вибухнув котел. А ще частина працівників цього поїзду намагається розігнати потенційних жертв із рейок. Ми думали, що то корисні спеціалісти, але виявилося, що то прості люди. В них не вистачає знань, в них не вистачає мужності.
І от частина моєї внутрішньої команди замість допомагати машиністу задєлалась регулювальниками. Постійно вмикає регулючі світлофори: «Ти - читай мій блог, ти не читай». Ти їдь, тобі зелене, ти можеш допомогти. А ти стій, геть з рейок, ти тільки зашкодиш і покалічишся сам.
Але як і у фільмі деякі учасники цієї драми вирішили, що вони розумніші за працівників залізниці. У фільмі вантажівка поїхала на червоне, застряла на переїзді і через неї покалічився машиніст рятівного поїзда. Точно те ж саме сталося і зі мною у вересні і середині жовтня. Ледь не здохла, реально.
Але історія продовжується. Ці ідіоти продовжують бігати по рейках і неузгоджено перемикати стрілки розв*язки, по якій ганяє скажена моральна вагонетка. Вони вважають нижче свого достоїнства виконувати мої прості (а головне глибоко альтруїстичні) прохання. Як же можна допустити, щоб нами маніпулювала дурнувата Марина. Вона каже коментуй – ми дзвонимо. Вона каже не читай – ми придумаємо спосіб, як обходити відслідковувач. Вона каже відфрендься – ми забиваємо болт на це прохання.
Ці прохання лунають, бо на нормальну підтримку ви фізично виявилися не здатні. Нормальні друзі, знаєте, просто збираються разом і провідують хворих друзів. І не ображаються на сказане в стані тривалого афекту. Чи по вашому ДЦП з його неочікуваними наслідками не достатньо важка хвороба, щоб зібратися і провідати?
Два місяці цього ідіотизму. Починаю розуміти маніяків: їй богу легше повбивати людей фізично чим примусити їх користуватися мізками і ПРОСТО ЗАЛИШИТИ РЕЙКИ. Вашу місію друзів ви провалили. Я маю звести з вами рахунки. Вихлюпнуть свою образу і вийти в нуль, в байдужість. Не будете читати пости – вони не завдадуть вам шкоди. Я переплавлю свою ненависть і біль у філософські казки і житиму далі без вас. Психолог схвалила таку тактику.
Вам начхати на мене, так пожалійте одне одного. Чергове прохання до занадто технічно грамотного товариша: не допусти, щоб людина, яка не любить соцмережі, прочитала ще не написаний пост про справжню красу. І сам не читай в жодному випадку. Ви маєте відфрендитися і припинити мене читати до того, як він буде написаний.
Мене ніхто не розуміє, бо мене неможливо зрозуміти, я занадто складна (як і кожна людина). Я потратила на дослідження своєї природи всі 37 років, ви ж побачили, що це красиво, і вирішили за пару місяців догнати. Це фізично неможливо за такий час. Просто припиніть уже взаємодіяти зі мною.
no subject
Date: 2019-10-31 04:01 pm (UTC)no subject
Date: 2019-10-31 06:22 pm (UTC)А от коли це все було розігнано до максимуму, то думки в голові йшли так швидко, що я не встигала їх записувать. І спілкувалася з людьми ось так:
))))))))
)))))))))))
)))))))))))))
)))))))))))
))))))))
)))
))
)
(
0
Вони нічого не могли зрозуміти, звичайно. А справа була в тому, що я просто фіксувала емоції, які виликають у мене мої думки ) позитина, ( негативна. Чим більше дужечок - тим більша сила емоцій. І щоб заспокоїтись треба було припинити думати певну думку і вийти в нуль. Ніби завершення коливання.
Звичайно, це неадекватний спосіб мислення. Але я все пам*ятаю, в тому числі і свої не дуже адекватні мотиви.
Недосип - це страшна штука насправді (((