(no subject)

[marynochka]

- Ні ну ти чув? Ішачиш як проклята, а тебе ще й винною роблять? – Провідна спеціалістка відділу Цінностей та Приорітетів в лютому гніві швидко ходила по кабінету. На ногах у неї зручні кросівки, тому ходити їй подобається.
- Ну що ти зробиш? Начальству видніше – її напарник, якщо чесно, трохи побоювався цю занадто темпераментну сутність.
- Та дістали вони всі!!! «Ендорфіни, дофаміни» Тут, блін, аби хоч кисень і глюкозу не перекрили. Тільки вибудуєш якийсь порядок по пріоритетах – бац – уже хтось лізе з чимось ще більш терміновим.
- Ага. – напарник флегматично попивав чай – Якщо не помиляюся, це називається переривання. Не то апаратне, не то програмне.
- Та мені вже пофіг!!! Все моє життя – одне суцільне переривання!!! Який там термін англійський, abort? От і виходить, що ми тут з тобою жертви аборту.
- Ги-ги.
- Про Відділ мрій я взагалі мовчу. Їхня начальниця ще у наших десять років хряпнула заяву на стіл і пішла. Оптиміст їй дзвонить періодично, вона жива, телефон в мережі, але або скидає, або трубку не бере.
- А що так?
- А зрозуміла, що все, що вона намріяла неможливо. Екзистенційники тоді ще молоді були, керувалися стереотипами, які нам дісталися від бабусі і мами. Про які там мрії могла йти мова. Ну то Головна мрійниця і вирішила не тріпать нерви ні собі, ні людям.
- В десять років? А не ранувато?
- От і я про те ж. Але жить якось треба. І оце відділ мрій об*єднали з нашим. А тепер фіг розбереш, де наші власні бажання, де нав*язані. Де нав*язані справедливо, де недобросовісно, де помилково. Хай скажуть, спасибі, що ми дихати не забуваємо. Задрали!!!
- Ну не псіхуй. Дивись: розбираємося ж потихеньку спільними силами. Є прогрес.
- … … ну от що тобі відповісти, щоб Цензура не вирізала?