(no subject)

[marynochka]

- Так, мене це вже дістало!!! – Провідна спеціалістка Відділу Пріоритету продовжувала бушувать – Я зараза візьму і відміню це глобальне завдання. Це вже зайшло далеко. Вони там не то Юдковського, не то Пєлєвіна косплеять, і не бачать, що воно жре занадто багато ресурсів. Ми можемо потратити їх на щось більш продуктивне.
- Ну давай спробуй.
- Так, яка там команда правильна: ОХРАНА ОТМЄНА!!! Тьху ти, АБОРТ!!!
- І як?
- А чорт його знає. Подивимось, як зреагує ця наша ЕОМ. Ресурси треба берегти. Вони нам ще знадобляться для інших цілей. Мені якщо чесно вже пофіг. Ми вже реально зробили, все, для того, щоб ця історія була мегаофігенною в будь-якому випадку. Якщо поступить чіткий сигнал, що оця наша колотнеча комусь потрібна (хоча б нам самим) – доведемо справу до кінця. Ні – викладемо на наступний день логи відміненої операції. Хай ходять, як дурні, без подарунка. Але офігіють усі, хто в контексті – тут уже без варіантів взагалі.
- А ми?
- А що ми? В нас ключ до самопізнання, ключ до розуміння природи людської думки, а ми страждаємо фігнею. Соромно має бути. Вє.