(no subject)
Nov. 23rd, 2019 07:42 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
marynochkaСьогодні проспала цілу ніч взагалі без ліків. Як і передбачалося, з настанням холодів нервовій системі стає легше, вона сповільнюється, думок в голові значно менше і легше заснути. Таке вже було. По-великому рахунку таке відбувається кожного року.
Правда в цього досягнення є своя ціна. В мене сильні депресивні настрої і хочеться здохнуть. Але цього разу не безпричинно. Мене ніхто не дочекався з цієї війни. Я маю на увазі з тих, про кого я думала, що я їм потрібна.
Я знову пливу по бурхливому морю темної ночі. Правда якщо раніше море було теплим, а я бултихалася в ньому з глововським наплічником, в якому сиділи мої рідні, то зараз ситуація змінилася. Море по-зимовому холодне, а ми втрьох у невеличкому, але все ж човнику. Двоє дорослих покалічених людей і майже дев*ятирічний хлопчик. Ми всі закутані у все що можна, як учасники арктичної експедиції, а навколо свище вітер. Я фігачу на веслах і намагаюся визначити курс, мій чоловік як може, слідкує за провізією. Ну як слідкує… Хіба багато наготуєш та маленькому хитливому човнику? Але завдяки його зусиллям особовий склад все ж завжди нагодований. А дитина… Повірте, він робить усе, що може зробити дитина, якій випала участь у такій експедиції з такою командою.
Повз нас так само пропливають успішні судна, на яких нам немає місця. Деякі навіть набираються нахабства питати дорогу, і я вказую їм їхній точний маршрут. Здебільшого з трьох букв, бо треба гребти і немає часу зайвий раз виймати карту.
Правда в цього досягнення є своя ціна. В мене сильні депресивні настрої і хочеться здохнуть. Але цього разу не безпричинно. Мене ніхто не дочекався з цієї війни. Я маю на увазі з тих, про кого я думала, що я їм потрібна.
Я знову пливу по бурхливому морю темної ночі. Правда якщо раніше море було теплим, а я бултихалася в ньому з глововським наплічником, в якому сиділи мої рідні, то зараз ситуація змінилася. Море по-зимовому холодне, а ми втрьох у невеличкому, але все ж човнику. Двоє дорослих покалічених людей і майже дев*ятирічний хлопчик. Ми всі закутані у все що можна, як учасники арктичної експедиції, а навколо свище вітер. Я фігачу на веслах і намагаюся визначити курс, мій чоловік як може, слідкує за провізією. Ну як слідкує… Хіба багато наготуєш та маленькому хитливому човнику? Але завдяки його зусиллям особовий склад все ж завжди нагодований. А дитина… Повірте, він робить усе, що може зробити дитина, якій випала участь у такій експедиції з такою командою.
Повз нас так само пропливають успішні судна, на яких нам немає місця. Деякі навіть набираються нахабства питати дорогу, і я вказую їм їхній точний маршрут. Здебільшого з трьох букв, бо треба гребти і немає часу зайвий раз виймати карту.
