(no subject)

Колись давно в жж обговорювалася концепція законопроекту, який передбачав  проведення аборту лише за письмової згоди чоловіка.
Жінки, звичайно заперечують, мовляв це їх право розпоряджатися своїм тілом. Чоловіки ж виступають за те, що долю ненародженої спільної дитини треба вирішувати спільно і жінки не повинні мати на це монополії.

Раніше я вважала, що дійсно, з точки зору справедливості обоє батьків мають право на рівних вирішувати долю дитини. І якщо у жінки і є якийсь пріоритет, то він зумовлений суто фізіологічними причинами. Насправді все значно глибше і фізіологія це лише один невеличкий аспект.

Товариш lla_pa  пише: "Помнишь, говорила тебе, что страшно принимать решение за кого-то? За малыша, который не может за себя постоять. И отвечать за принятое решение только тебе, матери." І тут вона права, як завжди.

Кого будуть катувати, звинувачуючи у вбивстві дитини? Жінку. Це ж вона, зараза, преспокійно може угробити за життя десяток ненароджених дітей. І звичайно це жінки залишають дітей в лікарнях, відмовляючись від них.
Хто заморив  тримісячну дівчинку? Мати. Хто буде винен в ускладненнях від щеплень? Мати. Хто ошпарив дитину під час купання? Мати.
Останньою краплею став ось це пост. Батьки вирішили не розголошувати стать своєї дитини. Але з точки зору антифеміністів у всьому теж винна мати.

Чоловіки тут ні при чому. Вони ні в чому не винні, всі в білому. Так, ніби на них не лежить обов*язок зробити все можливе для здоров*я і виховання своїх дітей. Єдиний обов*язок який вони погоджуються виконувати - це платити аліменти (і то якщо зловлять).

Таким чином, якщо саме жінка несе відповідальність за дитину, то саме вона і має вирішувати народжувати їй чи ні. За чоловіком може бути лише право дорадчого голосу.

Вінсент Ван Гог

Як вистоїш, коли всі проти тебе —
Упали духом і тебе клянуть,
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх зневіри також візьмеш суть...
(Кіплінг)

Дочитала сьогодні повість про життя Ван Гога "Спрага життя" Ірвінга Стоуна. Ходжу тепер розстроєна.

Що ми власне знаємо про цього художника? Він написав соняшники і купу автопортретів? Божевільний рудий, що відрізав собі вухо, а згодом застрелився?

Насправді все було значно трагічніше. Спрчатку він пробував бути священником. Проте замість того, щоб читати проповіді в шахтарському містечку, він віддавав шахтарям все, що мав до копійки. Жив у халупі, подібній до їхньої. За це його позбавили сану, як такого, що принижує християнську віру.
Вінсент знайшов себе вже в зрілому віці.
В нього не вірив ніхто. Ніхто, крім брата Тео, який підтримумв його до кінця життя. Це ж треба було так любити.
Всіх цікавило тільки коли він почне заробляти. Цього йому так і не вдалося. Як і не вдалося приборкати своє божевілля, яке він чудово усвідомлював.

Словом дуже рекомендовано до прочитання.