Позичене життя

Дочитала сьогодні "Позичене життя" Ремарка. От знаєте є текст про те, як би різні письменники написали "Червону шапочку"? Фрагмент Ремарка там звучить так:
"Иди ко мне, — сказал Волк.
Красная Шапочка налила две рюмки коньяку и села к нему на кровать. Они вдыхали знакомый аромат коньяка. В этом коньяке была тоска и усталость — тоска и усталость гаснущих сумерек. Коньяк был самой жизнью.
— Конечно, — сказала она. — Нам не на что надеяться. У меня нет будущего.
Волк молчал. Он был с ней согласен."

Так оце короткий переказ оцього "Позиченого життя". Сюжет ніякий. Все безбожно затягнуто.

І хто б мені пояснив, чому в літературі і фільмах люди, яким залишилося небагато жити, переважно ідіотнічають? Правда не скрізь. Головна героїня оповідання "Дочка Бухари" (про яке я недавно писала) при всіх його недоліках, таки мала чітку мету, і це робило її коротке життя осмисленим. І ще ось у фільмі "Зайчик" герой намагався залишити після себе щось хороше. Нда... треба буде дослідити цю проблему.

А от героїня "Позиченого життя" не придумала нічого кращого, як бухать і купувати сукні. І це вважається класикою, високою літературою? Може я чогось не розумію?