(no subject)

Я знала, що мавп можна навчити людській мові глухонімих. Але виявилося, що в них і в природі є своя жестова мова, яка підкоряється деяким правилам, притаманним людським мовам. Я вважаю, це прекрасно.

Як розмовляють мавпи

Лінгвістика це наука про мову. Ми звикли сприймати, що це стосується лише людей та комп'ютерних програм. Прото досить давно відомо, що різні види тварин також спілкуються між собою та передають інформацію. Правда, це відбувається не зовсім так, як у людей.

Зокрема, наші найближчі еволюційні родичі людиноподібні мавпи не можуть розмовляти так, як ми, - цьому заважає анатомічна будова гортані. Але вони можуть використовувати жести, міміку та звуки. Комбінація цих засобів використовується мавпами для спілкування. Досить давно відомо, що їх можна навчити мові жестів, якою спілкуються глухонімі люди. Вони опановують кілька сотень символів, з яких самостійно будують конструкції на зразок речень. Найталановитішою мавпою на даний момент є горила на ім'я Коко (http://bit.ly/2YQ8PTA) - її словниковий запас налічував близько 2000 жестів-слів.

У нещодавньому дослідженні, надрукованому у Proceedings of the Royal Society B, дослідники показали, що шимпанзе мають у своєму арсеналі 58 жестів, які використовують у спілкуванні в природному середовищі. Дослідники з'ясували, що жестова мова шимпанзе підпадає під декілька лінгвістичних правил, притаманних людським мовам. Так, правило скорочення Ципфа (Zipf's law of abbreviation) стверджує, що чим частіше використовується слово, тим більш воно поступово скорочується. Інше правило (Menzerath's law) стверджує, що великі мовні конструкції мають тенденцію складатись із простих сегментів. Так, жести, що найбільш часто використовуються у шимпанзе є як правило короткими. А довгі ж жести тенденцію складатись із кількох простих. Результати досліджень законів лінгвистики на тваринах показують безперервність еволюції у розвитку засобів обміну інформації між живими істотами.

https://phys.org/news/2019-02-chimp-gestures-human-linguistics.html

Стійкість до абсурду

Сьогодні виконувала дибільне завдання: рахувала на калькуляторі показники з вордовських файлів. По-хорошому, для них треба було б завести екселівську таблицю, але ця робота не моя, я заміняла колегу у відпустці. Зараз почни умнякать і робить таблицю, того й дивись цю роботу навісять на мене.

У зв’язку з цим зробила чергове геніальне відкриття. Для ефективного існування в людському суспільстві мало мати розвинений раціональний та емоційний інтелекти, про які я писала раніше. Потрібна ще одна якість. Я б її назвала стійкість до дибілізму або стійкість до абсурду. Чорт її знає про що це: про емоції чи про розум. Скоріше це щось на стику.

От є гарний радянський науковопопулярний фільм «Я и другие». Всі його бачили, напевне, це там де діток примушували сказати на чорну пірамідку біла. Класичний газлайтинг, але про це я можливо напишу колись пізніше. Так от: стійкість до абсурду - це здатність сказати собі «я бачу, що пірамідка чорна, але я скажу, що вона біла, бо так безпечніше». При цьому треба бути уважним до обстановки і при найменшій нагоді сказати, що пірамідка таки чорна, якщо обстановка зміниться на більш придатну.

Функціонування в умовах абсурду викликає сильні страждання від когнітивного дисонансу. Деякі люди не витримують і починають щиро виправдовувати хєрню. «Деякі люди», ха. Так я сама так робила постійно. Наприклад колись доводила, що шкільна система хороша. Ну або агітувала за обов’язкове розмноження. А можливо і зараз так роблю, не помічаючи самообману. Але я більше так не хочу. Я постараюсь більше так не робити.

А в деяких людей рівень стійкості до абсурду занизький і це реально заважає їм займатися діяльністю, яка інтелектуально їм по силах. І знову я вживаю евфемізм «деякі люди», а сама в свій час не змогла написати дисертацію. І, як я зараз розумію, це не тому що я недостатньо розумна чи недостатньо працьовита. Ні, я і розумна, і працьовита, і відповідальна. Але я не можу займатися наукою, яка не має об’єкта і не використовує науковий метод. Я не можу регулярно казати на чорне, що воно біле (тим більше без винагороди за це). Це занадто високий рівень абсурду для мене.

Разом з тим, моєї стійкості вистачає для того, щоб працювати на державній службі або займатися юриспруденцією в інших сферах. Ідіотизм висмоктує всі соки, я повертаюся замучена після кожного робочого дня, хоча здавалося б не робила нічого важкого ні фізично, ні розумово. І в цьому його підступність: адже ти не можеш отримати співчуття від інших, від чого ти там втомилася.

Що з цим робити, я не знаю. Як підвищити свою стійкість до абсурду, як не страждати в умовах його засилля? Дуже допомагає спілкування з адекватними і підтримуючими людьми, допомагає приємна діяльність, домагають ситуації самоствердження. Алкоголь допомагає лише у сполученні із вищеперахованим. Але всі ці заходи це ніби латання пробоїн у днищі корабля: підлатали, викачали воду і пливемо далі. І це мені ще пощастило, що таке є. Але як зробити це днище броньованим, щоб йому не були страшні ніякі айсберги абсурду? Повторюся: не знаю. Але якщо питання поставити правильно, це підвищує вірогідність знайти на нього відповідь.